Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Нам так обіцяли, тому ми й приїхали. Коли ми не одержимо грошей, то збанкрутуємо. За останній тиждень долар піднявся майже вдвічі.

      Пастирі освячують памятник: кожний від імені свого бога. На фронті, коли нас примушували слухати відправу і священики різних вір молилися за перемогу німецької зброї, я не раз думав про те, що й англійські, французькі, російські, американські, італійські та японські священики теж отак моляться за перемогу своїх країн, і Бог здавався мені таким собі спантеличеним президентом ферейну, який потрапив у скрутне становище, особливо, коли ворогуючі країни були тієї самої віри. На чий бік стати богові? На бік тієї країни, де більше населення, чи тієї, де більше церков? І де ж тоді його справедливість, коли він одній країні дарує перемогу, а другій поразку, хоч і там так само щиро молилися йому? Іноді він уявлявся мені старим засмиканим правителем кількох країн, якому доводиться раз у раз бути присутнім на прийомах і завжди міняти мундир – одного разу надягати католицький, іншого – протестантський, потім євангелицький, англіканський, єпископальний, реформістський – відповідно до відправи, що в даний час відбувалась, так самісінько, як імператорові доводиться бути присутнім на парадах гусарів, гренадерів, артилерії та морського флоту.

      На пам’ятник кладуть вінки. Ми теж кладемо, від імені своєї фірми. Голосом, що раз у раз зривається, Волькенштейн затягує «Deutchland, Deutchland, über alles». Це, очевидно, не передбачено програмою: оркестр мовчить, і лиш кілька голосів підхоплюють пісню. Червоний від люті Волькенштейн обертається. В оркестрі починають підігравати труби й англійський рїжок. Вони заглушають Волькенштейна, який тепер енергійно киває в такт головою. Нарешті вступають всі інші інструменти, і поволі починає співати майже половина присутніх. Однак Волькенштейн почав надто високо і виходить не пісня, а якийсь вереск. На щастя, до хору прилучаються жінки. Хоч вони стоять позаду, однак рятують становище і переможно доводять пісню до кінця. Мені чомусь спадає на думку Рене де ля Тур – вона справилася б тут і сама.

      Після обіду починаються розваги. Нам доводиться залишитись, бо гроші ми ще не одержали. Через довгу патріотичну промову Волькенштейна ми прогавили повідомлення про курс долара, і мабуть фірма уже й так чимало втратила. Сьогодні жарко, а мій позичений святковий костюм тісний у грудях. На небі стоять товсті білі хмари, на столі – товсті чарки з горілкою й високі бокали з пивом. Всі напідпитку, червоні обличчя лисніють від поту. Поминальна трапеза була жирна й багата. А ввечері в «Нідерсексішер Гоф» має відбутися великий патріотичний бал. Скрізь висять паперові гірлянди, соснові вінки й прапори – звичайно, чорно-біло-червоні. Тільки в крайньому будинку села з вікна на горищі звисає чорно червоно-золотий прапор. Це прапор німецької республіки. А чорно-біло-червоні – то прапори колишньої кайзерівської імперії. Їх заборонено вивішувати, але Волькенштейн заявив, що покійники полягли під славними старими стягами колишньої Німеччини, і кожний, хто СКАЧАТЬ