Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Досить, – рішуче повторює Артур. – Часом навіть забагато.

      – А в двадцять пять років рам цього теж було досить?

      Артур витріщає на мене свої голубі очі.

      – В двадцять п’ять років? Ні, тоді я ще чимось хотів стати.

      – Чим? – з надією питаю я. – Людиною?

      – Власником книгарні, чоловіком і батьком. Людиною я й так був. А от факіром – ні.

      Завдавши мені такого нікчемного удару, він запобігливо поспішає назустріч дамі з пишними обвислими грудьми, яка просить роман Рудольфа Герцога. Я нашвидку перегортаю книжки про щастя аскетизму і відкладаю їх набік. Удень людина значно менше схильна до таких речей, ніж уночі, на самоті, коли їй не залишається нічого іншого.

      Потім я підходжу до полиці з книжками про релігію й філософію. Вони – гордість Артура Бауера. Тут у нього зібрано майже все, що людство за кілька тисячоліть передумало про зміст життя. Отже, за якихось там кількасот тисяч марок можна мати вичерпну інформацію про це – власне, навіть за менше, десь за двадцять чи тридцять тисяч марок, бо коли зміст життя хтось здатен пізнати, то для цього досить однієї книжки. Але де вона? Я оглядаю полиці вздовж і впоперек. Відділ надто великий, і це мене раптом приголомшує. Скидається на те, що з правдою і змістом життя поводяться, ніби з рідиною для волосся: кожна фірма хвалить свою, як найцілющішу, але Ґеорґ Кроль, котрий перепробував кожну з них, все одно лисий, і це йому треба було знати з самого початку. Коли б якась фірма мала рідину, від якої справді росло б волосся, то вона була б єдиною, а всі інші давно б збанкрутували.

      Бауер повертається.

      – Ну, щось знайшли?

      – Ні.

      Він помічає відкладені набік книжки.

      – Значить, перехотілось бути факіром?

      Замість того щоб поставити на місце невдалого дотепника, я відповідаю:

      – Книжки взагалі нічого не варті. Коли побачиш, що тут у них понаписувано і що, незважаючи на це, робиться на світі, то мимоволі спадає на думку, що, крім меню у «Валгалі» та сімейних повідомлень у щоденній газеті, нічого не слід читати.

      – Як так? – трохи злякано питає книгар, чоловік і батько. – Книжки дають людині осєіту, це кожному відомо.

      – Справді?

      – Звичайно. Що ж інакше робити нам, книгарям?

      Артур знову біжить до прилавка. Якийсь чоловік з коротко підстриженими вусами просить книжку «Непереможена в окопах». Зараз, у післявоєнні роки, на неї дуже велика мода. Один із безробітних генералів доводить у ній, що німецька армія на війні до самого кінця здобувала перемоги.

      Артур продає подарункове видання в шкіряній обкладинці з золотим обрізом. Вигідний продаж заспокоює його, і назад він повертаєтеся в доброму гуморі.

      – Може, щось із класики? Звичайно, антикварне.

      Я хитаю головою і мовчки показую на книжку, яку знайшов серед виставлених на столі. Це «Людина в товаристві» – короткий довідник гарних манер на всі випадки життя. Я терпляче чекаю неминучих банальних жартів щодо факірів-джентльменів СКАЧАТЬ