Тріщини. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рука знову тягнеться до пачки; так триває, доки не лишається жодної…

      Весь вечір і ось уже майже півночі на душі їй тривожно і важко. Навіть не так, а:

      …на душі порожньо і тяжко. Я ніяк не можу дати раду своїм почуттям, в мені борюкаються зневага і цікавість, страх і цікавість, неприйняття і цікавість, біль і цікавість… цей ряд можна продовжувати і продовжувати, продовжувати до безкінеччя і навіть за безкінеччя, єдине, що лишається незмінним за всіх варіантів – це ота сама цікавість… У рибини, що спіймалася на гачок, до жалюгідності мало шансів зірватися з нього, їй залишається сподіватися тільки на невмілість та недосвідченість рибалки…

      І далі:

      …тієї ночі я ще не знала, що заковтнула одразу два гачки…

      І ще:

      Сильні, благородні, чесні почуття не в моді. В моді тепер відчування, і ці відчування ніщо інше, як спрощена форма хіті, спрощений вид тілесних взаємин. Врешті: яких ще взаємин? Контактів. Суціль – лише контактери, суціль усі лише камасутряться…

      11

      Прокинутись, виповзти з-під ковдри, стати босоніж на підлогу, навмання намацати п’ятою капця, навмання ж рушити до ванної. Так для Марії починається ранок.

      Майже завжди.

      Бо сьогодні Марія спершу йде на кухню.

      Деренчнула електрозапальничка, спалахнув синювато-жовтавий вогник, струмінь води залопотів по денцю чайника.

      Безсонна ніч давалася взнаки: відчувала в тілі ваготу, рухи і жести мляві, думки розхаращені й невиразні. А може, їх, думок, не було й зовсім. Мабуть, що й справді не було, бо, крім ваготи, відчувала ще і якусь навальну порожнечість. Чи, може, та порожнечість і породжувала ваготу? Відчувала її не стільки в собі, скільки довкола себе.

      Закипів чайник. Маріїна рука сипнула у чашку заварки, влила окропу, вкинула три грудочки цукру, – було таке враження, ніби стежить за собою звіддалік; а може, і не було ніякого враження? Може, таки і спостерігала звіддалік?.. Містика? Та яка там до біса містика, коли реальніше й не буває! Вона була розчахнута, Марія, розтерзана, четвертована, подріблена, пошаткована. Вона була, але її й не було. Вона була тут, але була й далеко звідси, там, де не живуть і не існують, де не думають і не балакають, де, може, і не чують нічого – ані волань, ані проклять, ані освідчень, ані погроз, де не чують і не бачать, де тільки спостерігають, та навіть і не спостерігають, а тільки фіксують.

      І, здавалося, ніщо не виведе її вже ніколи із цього стану відстороненості і самовтраченості, та раптом якийсь окрайчик її розчахнутої, подрібленої, пошаткованої свідомості (чи напівсвідомості? чи підсвідомості? чи позасвідомості?) вихопив, зафіксував, а тоді вже й помітив предмет, та й не предмет навіть… річ? але й не річ… але ж як це назвати? навіщо це тут? і звідкіль? хто приніс її сюди? хто поклав? чи, може, мені тільки здається? але ж ні, я бачу її, я можу підійти, я можу доторкнутися, я можу підняти… ну ось: підходжу, торкаюся, піднімаю, підходжу, торкаюся, піднімаю, підходжу… торкаюся, піднімаю… підходжу… торкаюся… піднімаю… підходжу… торкаюся… піднімаю!

СКАЧАТЬ