Тріщини. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лице крижаною водою (літрового слоїка завбачливо, ще звечора, поставлено у холодильник), ретельно чистити зуби (не забуваючи кілька разів вичавити пасту з тюбика у рот і, потримавши на язиці, ковтнути), опісля всього – міцний чай без цукру…

      Вона нарешті ворушить повіками і, повернувши голову, зиркає на циферблат годинника.

      Чверть на восьму.

      Чверть на восьму.

      Чверть на восьму.

      Отже: на повернення до життя, до такого, яким воно є щодень від ранку до вечора, залишається сорок хвилин.

      Треба вставати.

      Треба вставати.

      Треба!

      Голова важка, але, слава всевишньому, болю у скронях і потилиці, здається, немає. І то вже добре, дуже добре… Щоправда, трохи піднуджує, та то вже дрібниці: два пальці в рот і…

      В рот?..

      Вона (та, що у сні) спиняється посеред кімнати: це так нагадує те, вчорашнє.

      … хтось підхопив безживне майже тіло

      і поволік до ванної

      … дзюркотіла вода

      … дзюркотіла вода

      … дзюркотіла

      І вона прокидається.

      4

      Текля ніби стояла за дверима напоготові: ще не встигла Марія забрати пальця з пігулки дзвінка, як клацнув замок.

      – О, привіт!

      На Теклиному обличчі – лише привітність; вона в усьому – у зеленавих злегка очах, на ще не напомажених, та однак яскравих, губах, у ямочках на щоках.

      Ямочки ті ледве помітні, і з’являються тільки тоді, коли Текля усміхається, та й то не завжди; Марія зауважувала вже не раз: якщо Текля усміхається не щиро, а силувано, задля годиться, то їх тоді й видивлятися годі.

      – Заходь!

      Марія переступає поріг, знімає туфельки-«човники», взуває капці і йде за господинею до «великої кімнати».

      – Хочеш, відика увімкну?

      Марія знизує плечима – так, ніби їй байдуже, ніби її це зовсім не цікавить, ніби весь вільний час свій вона тільки те й робить, що дивиться відик і що він їй смертельно остогид.

      Теклю чомусь Маріїна байдужість насторожує, навіть дратує, і вона підступно запитує:

      – Що, тебе вже нудить від порнухи?

      – Порнухи? – бентежиться дівчина. – Ні… Звідки ти взяла, що я…

      – Куди поклала, звідти і взяла!

      В голосі Теклиному жодного натяку на поглуз, ні бодай на легку, дружню іронію. Такий собі мимовільний жарт, експромт, каламбур, гра слів і тільки. Але Марія певна того, що це не так.

      Вона знає це, але збагнути – що саме не так, чому не так – не може.

      … ти просто приречена повсякчас почуватися поруч з нею дурнуватим дівчам… вона в усьому, завжди, на кожному кроці дає тобі це відчувати, вона вивищується над тобою, не вивищуючись нібито, вона насміхається з тебе, ніби й не насміхаючись…

      – То ти категорично проти порнухи? – лукаво дивиться Текля, вже зарані вгадуючи Маріїну реакцію на своє запитання, і не помиляється: Марія зніяковіло, дещо присоромлено навіть, переводить погляд СКАЧАТЬ