Тріщини. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ випросталася в кріслі й метнула на Марію вбивчо-зневажливий позирк.

      – А що? – спитала сухо. – Думаєш, що не так? Але навіщо б мені здалося лукавити перед тобою?! Навіщо? Подумай, дівчинко!

      Це «подумай, дівчинко», мовлене таким підкреслено ввічливим (а насправді нищівно холодним) тоном, примушує Марію здригнутися…

      Яка велика, яка безглузда необачність – забути, хто перед тобою! Біс знає, що науявляла собі! Приятелька, старша сестра, подруга… Ну, чого ти лізеш зі своїми запитаннями?! Дивись собі відика, роби вигляд, що тобі це все байдуже, невже тобі конче треба знати, що думає Текля про це? Вона вільна у своїх вподобаннях…Так-так, вона вільна. А ти? Ти хіба не вільна? Вільна. Мабуть… Але вона… вона вільніша. Бо хто ти?

      «Подумай, дівчинко»– цим усе сказано…

      Отож: подумай, дівчинко!..

      5

      Він таки підстеріг її, таки дізнався, де її нове помешкання: коли Марія відхилила хвіртку, стояв під кущем безу й посміхався; вона відчула ту посмішку, бо бачити її не могла – вечір і освітлення поблизу ніякого.

      – Тобі не набридло? – спитала вона, анітрохи не здивувавшись йому.

      Він зробив крок уперед і зупинився.

      – Набридло? Що мені має набриднути?

      – Сам знаєш, – відказала, причиняючи хвіртку. – Невже ти не розумієш, що все це даремно.

      – Я так не думаю.

      – І погано, що не думаєш.

      – А навіщо сушити мізки, коли впевнений?

      Він торкнувся кінчиком язика нижньої губи; знову ж таки: Марія того не бачила (вечір і освітлення поблизу ніякого), а здогадалася – як-не-як, добре вивчила його манери, – заклав руки за пояс, хитнувся вправо-вліво і повторив, розтягуючи слова:

      – Навіщо думати, якщо впевнений?

      – У чому? У чому ти впевнений? – ще стримувалася, та відчувала, що самовладання може зрадити їй будь-якої миті, і це лякало її, лякало найбільше: не мала права спасувати, бо тоді все, тоді кінець…

      Він знову гойднувся.

      – Ти знаєш!

      – Що я знаю?

      – Ти знаєш: я впевнений, що ти будеш моєю!

      І (знову!) гойднувся вправо-вліво.

      … чи, може, навпаки?

      вліво-вправо?

      спершу вліво, а потім вправо?

      вліво-вправо, вліво-вправо…

      а втім, яка різниця?

      вліво-вправо, вправо-вліво…

      Але вона вхопилася за це, наче за рятівну трісочку.

      Врешті, чому «наче»? То й справді було для неї рятівною трісочкою: все вмить відступило на другий, третій, чортзна-який план, і вже ніщо більше не турбувало Марію, окрім – вправо?.. вліво?..

      Він збагнув, що знову (вкотре, вкотре вже!) програє, але ж і його так само важко, майже неможливо було вивести з рівноваги, позбавити самовладання, змусити відступити: те, що він зараз піде, аж ніяк не вважатиметься за поразку! Те, що він зараз піде, означатиме лишень, що пролунав СКАЧАТЬ