Мертвому півню фагот не потрібен. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ правило, не доводилося. Ледве встигав пробігти очима заголовки на першій шпальті, як перед ним поставала стара в’єтнамка Же Ня.

      – І коли ти начитаєшся! – шипіла прокуреним голосом, виставляючи на столик філіжанку з кавою, склянку віскі і хот-дог на фаянсовому блюдечку. – Лучче би на мадмульок п’ялився!

      – Ти ж знаєш, Же, я не по цьому.

      – Як же, не по цьому! – переходила на змовницький шепоток Ня. – Хіба, думаєш, не виділа учора, як ти, безстиднику, в обнімочку з тею чорною перед закриттям виходив! А ще говоре, що не по цьому…

      – Помиляєшся, Же! Просто дама попросила показати їй дорогу до бібліотеки.

      – За дурнувату мене держиш? – хитала головою, невміло намагаючись зобразити осуд, в’єтнамка. – Яка бібліотека в одинадцять ночі!

      – То й що? Як кажуть росіяни, учення – світло.

      – До мунґи мені твої росіяни! – лаялася Же, і у цьому випадку Леон не сумнівався у щирості її слів, бо знав, що стара в’єтнамка люто ненавиділа росіян, вважаючи їх головними винуватцями усіх своїх бід і поневірянь, й була певна того, що тільки через них мусила покинути Сайгон…

      – Це я вже чув, – під’юджував Леон. – Ось тільки, Же, ніяк не можу уявити, як вони всі помістяться у твоїй… ну, не буду уточнювати… Ти ж така мініатюрна!

      – Хай тебе це не хвилює! Якось постараюсь, тільки б їм напакостить…

      – Гаразд, гаразд, – зупиняв її Леон, не даючи спалахнути русофобській пристрасті, що загрожувала Же нервовим стресом. – Облишмо цю тему й поговорімо про щось приємніше.

      В’єтнамка на хвильку вмовкала, а тоді знову навертала розмову до його походеньок:

      – Але ж і фруктик ти, Леоне! От мені інтересно, коли ти вже… ех-хе-хе!.. начитаєшся?! Скільки ти вже всяких книжок різних перечитав, хоч можеш полічить? І нащо їх тобі стільки?

      – Розумієш, Ня, je veux un trésor qui les contient tous![11]

      – Обзиваєшся вумними словами, да? – насторожувалась Же.

      – Боже збав! – відхрещувався Леон. – Просто я хотів сказати, що погана та миша, яка знає лише одну дірку.

      – А при чому тут миша? – ошелешено підсмикувала брови в’єтнамка. – Ясне діло, я, як і всяка женщина, боюсь мишей, но нащо мені цим пекти очі?

      – Миша тут і справді ні до чого, – терпляче пояснював Леон. – Це варто розуміти так, що поганий той читач, котрий читає тільки одну книжку.

      – Ти таки дочитаєшся коли-небудь! – добродушно сварилася пальчиком Же Ня й нарешті відчалювала у свої пенати, бережливо несучи під пахвою порожню тацю, як який-небудь дрібненький чинуша – безцінну для нього теку з крокодилячої шкіри; і подібність ця була настільки разючою, що від одного лише позирку на цей спектакль Леона починав розбирати сміх…

      Але останнім часом, відколи спостигла його та незбагненна напасть, до причини якої не міг докопатися, Леон раптово й рішуче зрадив своїй багаторічній СКАЧАТЬ