Мертвому півню фагот не потрібен. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ type="note">[7], котрі облюбували цей п’ятачок під самісісіньким носом мерії і полісменів, невдалік від найдешевшого винного погрібка з претензійним найменням «Titanik», де за кілька мідяків можна було розговітися на порцію смердючої текіли; з дворика цього навіть за найвітрянішої погоди не видимались характерні для відхожих місць запахи і будь-який випадковий зальотник чимдуж тікав звідси геть, затиснувши пальцями ніздрі; Леон же вважав цей п’ятачок такою ж візиткою міста, що й помпезний Музей астронавтики чи пішохідний міст через Віретет, перетинав його без поспіху, ніздрі пальцями не затуляв і до «дворян» ставився без презирства. Чому так, і сам не знав; чесно кажучи, і не замислювався над тим. Може, просто йому було все одно, бо й жалощів ніяких до тих нещасних також не відчував ніколи – були вони йому байдужі так само, як і музеї, і мости, і сотні інших речей, з якими давно вже зжився, звикся і змирився. Та й був Леон трошки лінькуватим, і саме лінь, вочевидь, прокладала йому маршрут через цей дворик, бо інакше, щоб дістатися «Акваріуму», у якому зазвичай підобідував, довелося б тіпати в обхід зайвих півкілометра.

      Публіка в «Акваріум» вчащала різна. Із самого рання, тільки-но годинник на мерії бемкав сьому, сповзалися з усіх щілин, немов таргани, синьошноблики, бо о цій порі ще ніде в доокружжі не наливали, та й ціни були тут майже божеські: пляшка пива – один кучмеро[8], а склянка віскі – й того менше, якихось шістдесят п’ять пуствиків[9]. Трохи згодом, десь під дев’яту, підтягувалась богема, здебільшого – у футболках навипуск та халамидних штанях; у масі своїй була богема безгрішною – не у розумінні праведного способу існування (в тому гріх її було запідозрити), а з огляду на протяги в кишенях. Стрельнути цигарку чи зачепитися хвостом[10] за чашечку дармової кави товариство це вважало ледве не справою честі. В обід набігала татарвою дрібна чиновницька орда – перехилити наскоро по п’ятдесят грамів бренді та обмінятися з колегами новинами й плітками; клерки, як правило, розкладали пас’янси вірогідних звільнень і призначень, а клеркині утаємничували одна одну в більш приземлене: хто-коли-кого і де-що-почім, – причому з таким азартом, ніби на службі убивали час не на те саме!.. По обіді на якусь годинку наставало відносне затишшя, а ближче під вечір заходила на друге коло богема, розріджена студентством, невдовзі (і вже надовго!) завертало розслабитися після виснажливих восьми годин байдикування чиновництво, услід за ними окуповували кілька столиків дрібні вуличні і базарні торговці. Забредав на вогник ще всякий інший люд – одні заходили, інші виходили, ні на мить не даючи спокою нещасним дверям; рейвах і вовтузня в усьому нагадували який-небудь привокзальний буфет, не вистачало лишень оголошень про прибуття-відправлення поїздів. Та, попри все, у всьому тому були свій шик і безперечні переваги; надто для натур, подібних Леонові. Він не брався судити, що саме заваблює сюди весь цей забрід – найфайніша у місті кава, дешеве спиртне, бажання розвіяти нудьгу чи ще там щось; йому до того не було ніякого СКАЧАТЬ