Мертвому півню фагот не потрібен. Василь Врублевський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Мертвому півню фагот не потрібен - Василь Врублевський страница 13
Название: Мертвому півню фагот не потрібен
Автор: Василь Врублевський
Издательство: ИП Стрельбицкий
Жанр: Приключения: прочее
isbn:
isbn:
– Вашу секретарку!
– Що-о-о-о?
Янґ-Ол тицьнув тонким, як у підлітка, пальцем у бік дверей.
– Вашу секретарку!
Копонешро остовпів і, безуспішно силкуючись збагнути зміст Янґ-Олових слів, бездумно глипав по-жаб’ячи виряченими очицями.
– А-а-! – плеснув себе по лобі. – Ви хочете узяти її до себе?
– Ви що, зовсім рехнулися? – Янґ-Ол покрутив вказівним пальцем біля скроні. – На який фрукт вона мені у конторі здалася?! Я тільки хочу побавитися з нею!
– Тобто як?
Щелепа Копонешро відвисла аж так, що здалося: ще трохи – і вона відвалиться.
– Елементарно, Ватсон! – підленько ошкірив зуби Янґ-Ол. – Як у пісенці:
Туди-сюди, туди-сюди
По рейках ходять поїзди.
Туди-сюди, туди-сюди,
Немає ліпшої їзди!
– Але ж… – почав було Копонешро.
– Я не наполягаю, – зловісно обірвав Янґ-Ол, – я тільки пропоную!
Лице його при цьому врапт окостеніло, очі застигли і вимогливо приклеїлися до Копонешро.
Копонешро зрозумів, що Янґ-Ол загнав його у безвихідь й нізащо від свого не відступиться.
Опиратися не було сенсу…
Він мусив змиритися з цим. І змирився. Єдине, що непокоїло його – як умовити Юті. Він чомусь був упевнений, що це неможливо, і заздалегідь налаштувався на важку й безрезультатну розмову, і навіть готовий був змиритися з тим, що доведеться через секретарчину непоступливість розкошелитися на повну котушку…
І тому був немислимо вражений тим, що Юті майже не опиралася. Важко сказати, чого більше було у тих його почуваннях – подиву чи розчарованості. Все-таки він сподівався, що юна мимзя Моканеш протестуватиме проти такого ґанебства. Навіть уявив, як вона уся тремтітиме, і тремтітиме не так од сорому, як від обурення. Йому ввижалася гримаса огиди на її гостроносому личику. Можливо, у пориві праведного гніву вона надає йому ляпасів, пригрозить поскаржитися окружному судді або хоча б розплачеться і, кинувшись у ноги, благально квилитиме: «Потере, одумайся! Я люблю тебе і ніхто, крім тебе, не володітиме моїм тілом!»
Але нічого такого не трапилося.
Вислухавши Копонешро, Юті лише поцікавилась:
– Де і коли[29]?
– Ти не повіриш, але він хоче зараз, – пролепетав Потер. – У моєму кабінеті…
– Зараз так зараз, – байдуже повела плечем Юті і діловито розпорядилася: – Іди покарауль на вулиці, щоб ніхто не приперся.
Й зацокотіла каблучками до дверей кабінету.
…Коли Янґ-Ол з’явився на ґанку, його обличчя світилося щасливою посмішкою п’янички, котрому поталанило похмелитися.
Старий СКАЧАТЬ
Насправді ж погодилася вона не так вже й швидко. Цій фразі передував досить-таки примітний діалог, що його Копонешро (певно, через надмірну схвильованість) просто забув. Що ж, пробачимо злодієро Потеру цей дрібний грішок, але це аж ніяк не означає, що ми відмовимо собі у задоволенні скрадливо припнути (за прикладом Янґ-Ола) вухо до щілинки у дверях і, затамувавши подих, сповна насолодитися невидимим проникненням у чужі таємниці. Безперечно, розмова Копонешро із Юті варта того, щоб зневажити докори сумління (якби воно з якогось дива раптом прокинулося) і підслухати її:Ти, Юті… ось що… одне слово, треба… – Що треба, Потере? – Ну це… як це… – Та кажи! – Зараз, зараз… Зажди… Ти от що… Така, значить, ситуація… – Та що сталося, Потере? – Розумієш, нашій фірмі загрожують неприємності. – Які ще неприємності? – Ну, це неважливо, які… Але великі! І тепер все залежить від тебе. – Від мене? – Від тебе. – І що ж я маю робити? – Та нічого особливого… – А все-таки? – Ну… те саме, що й зі мною… ну це… тільки не зі мною… – А з ким? – З податковим інспектором. – Янґ-Олом? – З ним… А що ж такого? – Ти вважаєш? – Розумієш… Я б нізащо, ти ж знаєш, як я тебе люблю… Але, повір, що ситуація й справді безвихідна. Цей козел уперся, мов віслюк! Думаєш, мені легко? Я ж навіть пропонував йому замість тебе дурепу Мейру,* але він і слухати не хоче! Погоджується тільки на тебе… – Що ж, якщо ти наполягаєш… – Не я, не я наполягаю! А цей примахолений! – Зрештою, яка різниця!.. Кажи, де і коли? (* І це таки правда!)
Біг життя короткий, а горе вічне (еспер.)