Мертвому півню фагот не потрібен. Василь Врублевський

Чтение книги онлайн.

      Ліва брова комісара кілька разів роздратовано сіпнулася, лице перекосилося зловіщою гримасою.

      – Але… – спробував чи то виправдатись, чи то заперечити Старий Ірландець.

      Та вислуховувати його Пад Люка не збирався.

      Заклавши руки за спину та широко розставивши ноги, Пад Люка хижакувато розправив плечі і грубо скомандував:

      – Віскі! Прутко!

      Одним махом виплюснувши у широкий, як халява його надраєних до дзеркального лиску чобіт, рот стограмову порцію аqua vita, комісар смачно хекнув, задоволено обтер губи долонею і несподівано доволі приязно поцікавився:

      – Признайся, Юджіне, це правда, що ти ніколи не розводиш віскі водою?

      – Як можна! – ображено підгорнув губи Старий Ірландець. – Ніколи!

      – Ти, Юджіне, бовдур! – покрутив мозгівнею Пад Люка і зареготав, мов жеребець. – Це ж нерозумно. Ясна річ, солідним клієнтам ти повинен услужувати без усяких фіглів-міглів, але на якого хура втрачати приварок на інших?

      – Для мене усі клієнти однакові, – гордо заперечив Юджін.

      – Справді? – осклабив зуби Пад Люка. – То ти хочеш сказати, що немає ніякої різниці між мною і якимось виродком, від якого тхне потом і ще хур знає чим?

      – Боронь боже, – зблід Старий Ірландець. – Нічого подібного? Я мав на увазі..

      – На який хур мені знати, що ти мав на увазі! – здибився Пад Люка. – З вогнем граєшся! Розвів тут, бляр, димосратію. Знаєш, чим це пахне? Ні? А я знаю. Натуральний екскремізм! Неповага до влади! Я цього не потерплю, так і знай!

      Від гнівних і, головне, несправедливих звинувачень у Юджіна пробіг по тілу морозець.

      Старий Ірландець безпорадно знизав плечима і укляк, розгублено шукаючи рятівні слова.

      – Роби висновки, Юджіне! – у голосі Пада Люки вчувалася погроза.

      – Ну так я ж… – приречено зітхнув Старий Ірландець, дістаючи із сідничної кишені штанів портмоне.

      Пад Люка задоволене хмикнув і, краєм ока озираючи з-під примруженої повіки, як Юджін, послинивши пальця, шерхотить лоскотливими для полісменового серця папірцями, узяв зі стола пляшку і, задерши підборіддя, вхлюпнув у себе віскі прямо з горличка.

      – Я ж тебе попереджав, щоб поношених не давав, – неприязно блимнув, повертаючи Юджінові кілька злегка засмальцьованих купюр. – Заміни!

      – Залишились тільки дрібні, – винувато розвів руками Старий Ірландець.