Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко страница 31

СКАЧАТЬ журиться Катерина —

      Вмиється сльозою,

      Возьме відра, опівночі

      Піде за водою,

      Щоб вороги не бачили;

      Прийде до криниці,

      Стане собі під калину,

      Заспіває Гриця.

      Виспівує, вимовляє,

      Аж калина плаче.

      Вернулася – і раденька,

      Що ніхто не бачив.

      Не журиться Катерина

      І гадки не має —

      У новенькій хустиночці

      В вікно виглядає.

      Виглядає Катерина…

      Минуло півроку;

      Занудило коло серця,

      Закололо в боку.

      Нездужає Катерина,

      Ледве-ледве дише…

      Вичуняла, та в запечку

      Дитину колише.

      А жіночки лихо дзвонять,

      Матері глузують,

      Що москалі вертаються

      Та в неї ночують:

      «В тебе дочка чорнобрива,

      Та ще й не єдина,

      А муштрує у запечку

      Московського сина.

      Чорнобривого придбала…

      Мабуть, сама вчила…»

      Бодай же вас, цокотухи,

      Та злидні побили,

      Як ту матір, що вам на сміх

      Сина породила.

      Катерино, серце моє!

      Лишенько з тобою!

      Де ти в світі подінешся

      З малим сиротою?

      Хто спитає, привітає

      Без милого в світі?

      Батько, мати – чужі люде,

      Тяжко з ними жити!

      Вичуняла Катерина,

      Одсуне кватирку,

      Поглядає на улицю,

      Колише дитинку;

      Поглядає – нема, нема…

      Чи то ж і не буде?

      Пішла б в садок поплакати,

      Так дивляться люде.

      Зайде сонце – Катерина

      По садочку ходить.

      На рученьках носить сина,

      Очиці поводить:

      «Отут з муштри виглядала,

      Отут розмовляла,

      А там… а там… сину, сину!» —

      Та й не доказала.

      Зеленіють по садочку

      Черешні та вишні;

      Як і перше виходила,

      Катерина вийшла.

      Вийшла, та вже не співає,

      Як перше співала,

      Як москаля молодого

      В вишник дожидала.

      Не співає чорнобрива,

      Клене свою долю.

      А тим часом вороженьки

      Чинять свою волю —

      Кують речі недобрії.

      Що має робити?

      Якби милий чорнобривий,

      Умів би спинити…

      Так далеко чорнобривий,

      Не чує, не бачить,

      Як вороги сміються їй,

      Як Катруся плаче.

      Може, вбитий чорнобривий

      За тихим Дунаєм;

      А може, вже в Московщині

      Другую кохає!

      Ні, чорнявий не убитий,

      Він живий, здоровий…

      А де ж найде такі очі,

      Такі чорні брови?

      На край світа, в Московщині,

      По тім боці моря,

      Нема нігде Катерини;

      Та здалась на горе!..

      Вміла мати брови дати,

      Карі оченята,

      Та не вміла на сім світі

      Щастя-долі дати.

      А без долі біле личко —

      Як квітка на полі:

      Пече СКАЧАТЬ