Горить свiча. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ видно було лише хрящуватий прямий ніс та маленькі, вузько посаджені чорні, як вуглинки, очиці, що знизу вгору свердлили князя, мов буравчики.

      Князь від несподіванки оторопів.

      – Ти хто?

      – Хіба не впізнаєш, княже? – незнайомець підвівся. – Я ж колишній твій тіун з Путивля… Доман.

      Князь пильніше заглянув у його обличчя.

      – Доман?.. А й справді Доман… Пригадую. Як ти опинився тут?

      Доман скривився, сплеснув руками.

      – Княже, батечку наш, коли б ти тільки бачив, що зробили погані з Путивлем! Ми вирішили було, як оце і ви зараз, оборонятися. Думали – вистоїмо! Заборола міцні, високі, люду збіглося з околиць немало… Та де там! Хіба проти сили вистоїш? Татари-мунгали полізли на нас зі всіх боків, як сарана! Закидали із пращ камінням, розтрощили ворота пороками, будівлі підпалили – і ввірвалися в город, мов стадо лютих зубрів! Що вони робили! Вбивали, різали, в’язали, знущалися з жінок та дівчат! Не знаю, що з моїми – загинули чи в неволі. А мені вночі пощастило втекти – і ось я тут уже другий день. І прошу тебе, княже, благаю – врятуй Київ і всіх нас! Не допусти, щоб з Києвом зробили те ж, що з Черніговом та Путивлем! Погодься на вимогу Менгу-хана, бо іншого шляху до порятунку немає! Або підкоритися – і жити, або загинути! Я знаю – ті села і городища на Сіверщині, які не чинили опору, Менгу пощадив, а ті, що виступили проти нього збройно, висік упень! Невже ти хочеш і собі такої долі, своїм ближнім і всім киянам?

      – Що ж нам робити? – знову засумнівався-завагався князь.

      – Піти на угоду з Менгу-ханом! – гаряче почав переконувати його Доман. – Дати відкупного! Погодитися виплачувати данину. Тільки так ми врятуємося!

      – Відкупного? – про данину князь ніби недочув, а ухопився за думку про відкуп. – Коли б же погодився, можна було б назбирати щось і відкупитися. Чи як ти гадаєш, Федоре?

      Було ясно, що Михайло Всеволодович хоче миром уладнати діло з Менгу-ханом. Надія була хистка, непевна, та вона вже полонила його.

      І боярин Федір, і боярин Дмитро мовчали. Мабуть, не могли ще до кінця збагнути всього того, що наговорив тут Доман. А той витягнув до князя своє вузьке обличчя і ще гарячковитіше зашепотів:

      – Княже, невже ти хочеш, щоб тебе на старості літ тягнули на аркані, як упослідженого раба, а дочок та невісток твоїх, онук твоїх поганин узяв собі на потіху? Подумай! Я даю тобі добру пораду. Ти врятуєш себе, сім’ю свою, Київ і всіх киян! Княже!

      Добриня відчув, як у серці закипає гнів. На що підбиває князя цей чоловік? На самогубство! На добровільну смерть князівської родини, на загибель Києва! А сам на що сподівається? Що виживе? Але ж він нещодавно втратив усю родину – чого ж тоді так дбає про себе?

      – Княже! – несподівано голосно вигукнув Добриня. – Не вір цьому чоловікові! Не знаю чому, але він підмовляє тебе на лихе діло! Я цілий рік провів серед мунгалів і на власні очі бачив, як вони ставляться і до тих, кого завоювали силою, і до тих, кого підманули улесливими обіцянками здатися їм добровільно. Однаково! Передусім вони вбивають ліпших людей – князів, СКАЧАТЬ