Горить свiча. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      – Скажи йому, що нам потрібен час для роздумів – день, два або й три…

      – Три!.. – сердито вигукнув Жокте. – Та завтра вранці Мунке-каан повинен в’їхати в Киюв! Які там два чи три дні!

      Тут закричав тисяцький Дмитро:

      – Цього не буде! Чуєте, посли, цього не буде! Ми не здамо Києва ні завтра, ні післязавтра! – І повернувся до князя. – Ми будемо оборонятися, княже! Це воля всіх киян!

      – Так, так! Ми будемо оборонятися! – Майдан загув, загаласував: – Геть послів! Бийте на сполох! Давайте людям зброю!

      Народ почав напирати з усіх боків. Гридні ледве стримували його.

      Князь повернувся до боярина Федора.

      – Що робити, боярине?

      – Глас народу – глас Божий, – відповів той. – Відправ послів, княже, і готуйся до оборони! І хай буде те, що має бути! Все в руці Божій!

      Князь подумав і сказав:

      – Гаразд, так і зробимо! Бо сором нам буде, якщо здамо ворогові Київ без бою!

      Доман, що стояв весь цей час мовчки, раптом упав перед князем на коліна, схопив його руку, заблагав:

      – Княже, не поспішай! Подумай ще! Бо погубиш і себе, і Київ, і всіх нас! І не вір оцьому зайді, – він оглянувся на Добриню, – оцьому хитрому підступному змієві, що підмовляє тебе на зло! Одумайся!

      Але його голос потонув у реві розлютованої юрби.

      – Що це за один? Звідки він узявся? Чому підбиває князя видати нас мунгалам? У поруб[33] його!

      – Геть песиголовця! Геть собаку! Смерть йому! Смерть!

      – У поруб! У поруб!

      Доман зіщулився, втягнув голову у плечі, злякано озирався. Він знав, що натовп не любить жартувати. Досить найменшої іскри – і спалахне полум’я. І загасити його буде неможливо.

      Князь оглянувся на Федора, шукаючи поради. Той підкликав гриднів.

      – Візьміть цього чоловіка – посадіть у поруб! Хай не баламутить людей!

      Домана схопили – потягли. Він запручався, закричав:

      – Княже! Несправедливість чиниш! Кого в поруб – мене? Я ж служив тобі вірою і правдою! І зараз хочу добра!

      Та князь махнув рукою:

      – Ведіть!

      Доман люто глипнув на нього, зашипів щось у бороду, але його штурхнули в спину і потягли на княжий двір.

      Натовп поволі вгамувався, і князь, переконавшись, що кияни мають твердий намір оборонятися, окріплим голосом звернувся до Добрині:

      – Перекажи послам, хлопче, що Києва ми не здамо! Хай так і скажуть Менгу-ханові: не здамо! Будемо битися до останнього!

      Жокте сплеснув руками, голос його затремтів.

      – О небо! О золоте сонце! Що він мовить! Мангуси[34] скаламутили розум коназу Микаїлові! Нічим іншим не можу я пояснити його необдуманого вчинку. Тепер мені доведеться виконати наказ джихангіра! О аруах!

      – Про що він каже? Я не розумію його, – здивовано СКАЧАТЬ