Мері та її аеропорт. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

      – То ви не бачили хом'ячка? – пані Польську, здавалося, це питання турбувало найбільше. – Ні?!

      Вона встала зі стільця і почала заглядати під диван, вийшла на кухню, зазирнула у ванну. Хом'ячка ніде не було. Міліціонери здивовано перезирались, але зупиняти активну бабцю не наважились.

      – Так, – нарешті сказав оперуповноважений, – протоколи майже готові, залишилось прочитати і підписати. Ось… – Він простягнув папірці Митрофановичу. – Якщо хочете щось додати або у вас є якісь зауваження щодо наших дій, можете дописати знизу. Дату не забудьте поставити.

      Митрофанович обережно взяв протоколи, витяг із кишені піджака, який надів на цей випадок, окуляри і поважно начепив на носа. Пані Польська вже завершила пошуки хом'ячка, всілася поруч і теж, не кваплячись, почала читати.

      – А що потрібно написати? – спитала вона.

      Слідчий доброзичливо усміхнувся.

      – Пишіть, що бачили. Все, як було. Потім напишіть «підтверджую». Якщо зауважень немає, то так і напишіть, якщо є, то напишіть, що є – і докладно, які саме. Потім тут, – він показав жовтим прокуреним пальцем, – отут і отут поставте підписи і дату. До суду ми вас навряд чи викликатимемо…

      Герман та його товариші по нарах

      Після допиту Герман довго лежав на нарах із заплющеними очима. Він навіть нічого не відповів на запитання Сашка. Просто зайшов і одразу ліг. Перший шок майже минув, але він ніяк не міг собі уявити, що всі наступні роки свого життя проведе у в'язниці. Точніше, не у в'язниці, а «на зоні». Він згадав «Колимські оповідання» Шаламова і розповіді Вадика Журавльова про його життя там – і здригнувся. Він іще десь читав, що для довічно ув'язнених існують спеціальні «зони» з таким суворим режимом, що мало хто живе там більше п'яти років. Він, зрештою, не доктор Лектор, для науки чи криміналістики жодного інтересу не становить, він, за версією цього київського мента, – всього-на-всього найманий убивця, який за двадцять штук баксів погодився допомогти вбити трьох людей. А вбив п'ятьох. Який абсурд! Нонсенс! Катастрофа. Суцільна катастрофа. І зовсім уже неможливо повірити, що саме з ним сталася така дика несправедливість. «Квартира! Машина! І гроші, гроші, гроші!» – у голові чомусь закрутилась рекламна херня з телевізора. Але чи сталася вже? Хіба нічого не можна змінити? Тільки алібі. Алібі! Але чому Романов питав про Тетяну та жовтий «фольксваген»? Навряд чи він щось знає. Але те, що знає, чим вона займається, це точно. І якщо сказати, що вони були разом, то коханець-бандит тут ні до чого, коли йдеться про таке… Але чи не буде так навіть гірше? Думай, Германе, думай! Що ти про неї знаєш? Що в неї класні цицьки і вона чудово трахається? Що їй подобається дивна для ілюзіоністки музика, що вона працювала в Греції, що чимало заробляла, потім, імовірно, з нею там сталося щось не дуже гарне? Що в неї є син, коханець, сестра, племінник, батьки, які жили з тобою через стінку? Це майже нічого не дає. Більш того, це тільки погіршує справу. Тому що ментам буде легко, їм буде дуже легко примусити СКАЧАТЬ