Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Ворота – це шанс. Це як прощення, ніби заохочення, ніби дорога в життя. І кожен школяр скаже: Ворота непізнавані, в усякому разі, на теперішньому рівні нашого розвитку…

      Але наш рівень приречений лишатися таким довіку!

      Ми крутимося, як білки в колесі, від циклу до циклу, і, здається, немає виходу. Але, можливо, якщо апокаліпсис – це колесо для білки, то Ворота – щось більше, ніж просто рятівне коло?

      Якщо апокаліпсис – не випробування, то, можливо, Ворота – це і є тест? Лабіринт для щура?

      Нас багато, але й Воріт багато. Я готовий із цифрами в руках довести – Ворота виникають із розрахунком на те, що люди, які живуть на землі, пройдуть у них УСІ. Якщо не гаятимуть ані секунди. Якщо ніхто ні на мить не затримається, щоб відштовхнути з дороги сусіда…

      Та чи можливо це?

      Страх смерті, матеріалізований у навислих над головами вогненних хмарах. Землетруси, від яких земля тріскається, як перепечений пиріг… Гублячи розум на підходах до Воріт, чи зуміють люди лишитися собою настільки, щоб увійти в рятівне Нікуди мирно і злагоджено, спокійно, як на прогулянці?

      Списки загиблих під час евакуації публікуються на початку кожного нового циклу. Кожного з них затоптав ти, що читаєш тепер ці рядки. Бо ти вижив. Вони – ні.

      Навіщо поставлено Ворота?

      І що буде, якщо одного чудового дня людство пройде в них із гордо піднятою головою, не гаючись, але й не кваплячись, поспішаючи підтримати будь-кого, хто ненароком спіткнеться? Що буде, якщо це, нездійсненне, одного дня станеться?

      Можливо, саме тоді цикл завершиться, і намордник буде знято. Підуть у непам'ять страхітливі у своїй регулярності землетруси, і невідомі астрономам комети перестануть з'являтися нізвідки. І дальфіни виводитимуть своїх личинок далеко від берега… Утім, що нам якісь там глефи окремо від власне Апокаліпсису?

      І людство нарешті розвиватиметься. Розвиватиметься, а не ходитиме по колу, не розкручуватиме колесо для білки. Можливо, той, хто поставив Ворота, вирішить, що ТЕПЕР людство гідне життя без повідка…

      Ні, не питайте мене, ХТО поставив Ворота. Я не відповім.

      Я не знаю».

(Андрій Зарудний, із топу оптованих статей)* * *

      Бібліотекарка на вході, ймовірно, була ще й підсліпувата, бо людина з гострим зором елементарно розгадала б підміну. Читацький квиток було виписано на ім'я Рисюка Ігоря Георгійовича, а Лідка, хоч і в брюках і в чоловічому плащі, хоч і з підібраним під кашкет волоссям, на Рисюка скидалася мало. Навіть з урахуванням невиразної бляклої фотографії.

      На те й розраховувалось – на несподіванку. Яка дівка наважиться увійти в закриту бібліотеку за пропуском із фотографією чоловіка? Лише божевільна.

      – Божевільна, – кривився Рисюк. Але на авантюру все-таки пішов. Хоч і ризикував, до речі, багато чим. І це він, студент-відмінник, призер і дипломант, гордість і надія всіх, власник незаплямованого, новісінького доброго імені! Для підтримки іміджу СКАЧАТЬ