Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й немає, – сказали у Лідки за спиною. Вона побоялась озиратися, щоб не впасти.

* * *

      Вони стояли посеред поля. Стояли і сиділи. Лідка сьорбала з бляшаної кружки, а батько, коли вона відверталась, доливав їй у термос свій чай. А Лідка, легкодуха, вдавала, ніби не бачить…

      Вони стояли серед поля, а Воріт не було. Ніде. Робилося тепло, на землю летіли куртки і шапки, і светри; повітря над полем тремтіло. З боку пагорбів налітав гарячий вітер.

      Лідка сиділа на власній розстеленій куртці. їй давно хотілося в туалет, але туалету не було, а людей навколо юрмилося, як на центральній площі у свято.

      Небо було недоброго, червоно-фіолетового кольору. Ніби синець.

      До оголошеної «безпосередньої повітряної загрози» лишалося години дві. За розрахунками хрипкого радіо. А може, значно менше – фіолетове небо вже неодноразово спалахувало, перекреслене слідом від падіння гарячого каменя…

      Десь там вивергалися вулкани. Десь підіймалося цунамі. Десь горіла нафта.

      Тут, на полі, було тихо й задушливо. Насувала спека. Тимур слідом за іншими хлопцями роздягнувся до пояса, і дарма, бо поверх його рельєфних м'язів здригалася бліда пухирчаста «гусяча шкіра».

      – Увага, – стомлено сказав приймач. – Слухати всім. Даних про утворення Воріт не надходило. Увага на Великій Променевій трасі – можлива термічна небезпека з північного заходу…

      Натовп навколо заворушився.

      – Іти геть…

      – Ворота…

      – Немає Воріт, ти ж бачиш…

      Лідка слухала, заплющивши очі.

      Ворота з'являються поблизу людських поселень. Навколо міста їх має бути більше.

      Далі – менше.

      Але поки що нема ніде.

      Ніде.

      Танцює смолоскипом хлопець-склодув…

      «Термічна загроза з північного заходу…»

      Насуває розпечена хмара.

      Води. Шубовснути б у чисту водичку й полежати в колисці хвиль…

      Маячня. Марення від задухи і втоми. І від страху.

      У фіолетовій сутені вона знайшла мамину руку:

      – Ma… Я така дурепа була. Пробач.

      – Лідко, ти чого?!

      Їй згадався мамин день народження. Той самий, на який вона не купила квітів, зате вляпалась у паскудну історію. Замість подарунка.

      – Лідко… заспокойся. Зосередься… Трішечки лишилось…

      Трішечки.

      Краще б їм гепнувся на голову розбитий гелікоптер. Краще… ніж…

      Спека. Пекло.

      Усі, всі мерзіють у гріхах, і хто знає, чи змилостивиться Він цього разу й чи відкриє рятівні Ворота, аби дати людству ще один шанс…

      Із неба зійде вогонь. Із моря вийдуть чудовиська. Усе, як звичайно.

      Тільки Воріт не буде.

      Мама поклала їй на лоб змочену в оцті ганчірочку. Звідки тут оцет? Мама знала… подбала… про всяк випадок…

      – Ти поспи поки, Лідо. Он Яна спить… СКАЧАТЬ