Князь Кий. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Та він нічого не розумів. Лежав мовчки, безстрашно спостерігаючи за тим, як один із них видобув з піхов блискучу шаблю і, нахилившись з коня, вдарив йому прямо межи очі…

* * *

      Тим часом Боривой вивів свій невеличкий загін із гирла яру, де залишився Горицвіт, у його середню частину. Зарості тут стали рідші, нижчі, бур'яни цупкіші, зате довкола височіли жовті прямовисні стіни, подзьобані дірками, у яких гніздилися бистрокрилі щурики, піднімалися в небо гострі шпилі, а з глибоких темних урвищ віяло похмурою прохолодою.

      В одному місці русло яру розгалузилося на три майже однакові рукави. Втікачі завагалися. Куди повернути?

      Боривой задумався. Справді, куди?

      Повернеш наліво – опинишся ближче до землі уличів, куди дорога їм тепер заказана. Поїдеш прямо – невідомо, коли виберешся в степ, бо з обох боків страшенні яруги. Залишається повернути праворуч, бо звідти відкривається прямий шлях на північ, де живуть племена спільної мови і спільної віри.

      Взяли праворуч.

      Їхали поволі, з останніх сил. Коні ледве трималися на ногах, а люди – в сідлах.

      Боривой знав, що гунни недалеко. Горицвіт їх затримав. Та чи надовго? І він з тривогою й розпачем поглядав назад, не вірячи сам собі – невже погоня відстала?

      Тому різкий вигук Всеслава, хоч і не був несподіваним, все ж змусив його здригнутися.

      – Гунни!

      Він оглянувся. П'ять верхівців швидко наздоганяли їх. Отже, Горицвіт таки поклав одного! Молодець! Та ще п'ять лишилося! Що робити? Де шукати порятунку? Не мине й хвилини, як нападники наблизяться на політ стріли!

      Потрібно було на щось зважитись. Кожна прогаяна мить прискорювала фатальну розв'язку.

      Боривой окинув поглядом похмурі стіни яру, покривлені, корчуваті деревця, що тулилися в западинах, тріщинах та вузеньких припічках, гострі шпилі, що, мов зуби дракона, вп'ялися в небо, – і раптом помітив на висоті десяти чи п'ятнадцяти ліктів чималий уступ, де могло вільно поміститися кілька людей, до нього вела крута, ледь помітна звірина стежечка.

      На роздуми вже не було часу.

      – Туди! Нагору! – скрикнув він. – Друзі, беріть князя на руки! Коней залишайте внизу! Будемо захищатися до останнього!

      Дубок і Всеслав понесли князя Добромира. Княгиня Іскра і княжна Цвітанка подерлися слідом за ними. Боривой відступав позаду, готовий випустити стрілу в першого ж переслідувача, котрий наважився б наздоганяти їх.

      Уступ над прямовисною кручею був зовсім невеликий, але достатній, щоб там розташувалося кілька втікачів. Всеслав і Дубок поклали князя під стіну – і княгиня та княжна відразу схилилися над ним, намагаючись якоюсь мірою зменшити його страждання. А вої повернулися назад, до Боривоя, і, загородивши стежку щитами, приготували луки і мечі для останнього рішучого бою…

      Поляни й уличі

      Кий і Щек обережно наблизилися до густого куща шипшини, де стояв Хорив, і глянули з кручі вниз.

      На СКАЧАТЬ