Князь Кий. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не близько. Доведеться ночувати. Та, може, й не одну ніч!

      – Ну й що? – устряв у розмову Щек і тріпнув своїм золотисто-гарячим чубом. – Хіба первина ночувати в степу?

      – Поїдемо, братику, поїдемо! – заблагав Хорив. – Це ж так цікаво!

      Він дивився на Кия по-дитячому благально, і серце старшого брата не витримало.

      – Ну що ж – поїдемо!

      Хлопці зраділи і вдарили коней.

      – Но-о!

      Наступного дня, опівдні, подолавши неблизький шлях, вони опинилися у зовсім диких місцях.

      Перед ними відкривалася хвиляста рівнина, на якій серед яскравої зелені трав темніли острівці гаїв та перелісків. Попереду, сполохані форканням коней, зривалися степові птахи. Іноді вискочить з-під куща заєць і, прищуливши вуха, шпарко помчить геть або в бур'янах промайне рудий хвіст лиса. Вдалині проносилися, мов вихори, косяки тарпанів – диких коней.

      Та ця дичина не привертала уваги ловців. Тільки тоді, коли далеко попереду спурхнули кілька стрепетів і з важким шумом полетіли понад землею, брати зняли з-за плечей луки і вихопили з тулів стріли. Стрепет – важкий красивий птах – завжди принадна здобич для мисливця. Його нелегко вполювати, бо він уміло ховається в густих бур'янах і здалеку чує небезпеку, та вже хто вполює, той поласує смачним смаженим м'ясом.

      На горі, серед кущів і високих бур'янів, Кий дав знак зупинитися.

      – Тут гніздовище стрепетів…

      У ту ж мить форкнув кінь – і попереду зірвався великий ситий птах. Проти сонця сліпучо блиснули білі пера крил і така ж біла смужка навколо темної шиї.

      Одночасно звелися луки – шугнули три стріли. Бризнуло віялом пір'я. Стрепет клюнув дзьобом донизу і грудкою впав додолу.

      Хорив скочив з коня – підняв над головою здобич. Радісно засміявся:

      – Ліпо! Моя стріла, братове! Я влучив!

      – Твоя, брате, – промовив, спішуючись, Кий і усміхнувся, бачачи, як радіє Хорив. – А моя і Щекова, по волі богів, влучила в чисте небо… Шкода стріл – не так багато маємо.

      – Я зараз знайду їх, – вигукнув Хорив, прив'язуючи стрепета собі до сідла. – Вони полетіли ген за ті кущі, до яру! Я миттю розшукаю і принесу!

      Він не міг приховати радощів від успіху, і йому хотілося зробити приємне збентеженим невдачею братам. Кинувши повід свого коня Щекові, він побіг до кострубатих заростів глоду.

      – Дитина ще наш Хорив, – промовив замислено Кий. – Будемо берегти його, Щеку, від злого ока, недобрих духів та різної напасті!

      – Хай береже його Світовид, – погодився Щек. – А ми очей з нього не спустимо!

      Хорив зник за кущами. А через якийсь час звідти долинув його приглушений схвильований голос:

      – Кию, Щеку, до мене! До мене!

      – О боги! Що там сталося? – вигукнув стривожено Кий. – Невже ми своєю розмовою наслали на хлопця злі сили?

      Обидва старші брати разом кинулись уперед. Обдираючи шкіру об колючки, пробралися СКАЧАТЬ