Князь Кий. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було шестеро. Шестеро проти сімох уличів. Дозорець, мабуть, не добрався до стійбища, а натрапив на сторожовий роз'їзд і з ним кинувся переслідувати втікачів. Але як це багато – шестеро, коли взяти до уваги, що тільки троє з семи уличів – досвідчені дорослі вої! Бо що могли важити в бою тяжкопоранений князь, княгиня Іскра і княжна Цвітанка? Та й Боривой тільки-тільки почав по-справжньому освоювати військове ремесло.

      Гунни здаля закричали, замахали списами, даючи знати, що й вони побачили втікачів і ось-ось наздоженуть їх. Гостре око Боривоя навіть помітило, як передній хижо вишкірив зуби.

      – Вперед! – і княжич підняв нагая.

      Змучені коні рушили нехотя і, понукувані криками й ударами верхівців, поволі переходили на рись.

      Тепер усе залежало від них – витримають перегони з кіньми переслідувачів чи ні?

      Боривой вирвався наперед і, зірко вдивляючись у далину, вибирав напрямок. Обминав горби, уникав крутих схилів, спрямовував утікачів по стежках, протоптаних дикими володарями степу – рогатими турами, буйногривими тарпанами та тонконогими полохливими сайгаками.

      Гунни не відставали. Навпаки, їхні коні виявилися свіжішими й витривалішими. Відстань між втікачами й переслідувачами поволі скорочувалась.

      Бачачи це, князь Добромир заблагав:

      – Залиште мене! Я не хочу бути тягарем для всіх!.. Гунни затримаються біля мене на якийсь час – і ви відірветесь від них! Тоді, може, врятуєтесь… Залиште мене!

      Боривой заперечно похитав головою, крикнув на ходу:

      – Що ти, отче! Як можна? Ні, ні, ми не покинемо тебе!.. Якщо доведеться гинути, то загинемо всі разом! – і раптом радісно додав: – Ось попереду – яр! Туди! Ми заховаємося в ньому! Там, у його вузьких і глибоких ущелинах, нам буде легше захищатися від нападників! Вони не зможуть оточити нас!

      І він круто завернув до підніжжя гори, розрізаної навпіл темним проваллям яру.

      Їхати стало відразу важче, бо дорога пішла вгору. Змилені, засапані коні притишили біг. У гирлі яру під їхніми копитами зачвакала багниста твань, зашелестіла осока. Над рівчаком з іржавою застояною водою понависало віття кущів – продиралися крізь нього силоміць.

      Боривой і Горицвіт, пропустивши всіх, зупинилися під захистом лапатого гілля ліщини. Обережно виглянули – чи далеко гунни?

      Ті теж зупинилися і спантеличено дивилися на прямовисні стіни яру і зелене шумовиння заростів у ньому. Видно, боялися засідки.

      Горицвіт спочатку злорадно усміхнувся, потім промовив:

      – Ви поїдете далі, а я залишуся тут. Клянусь Перуном, хоч один із них скуштує моєї стріли!

      – Загинеш!

      – Все може бути… Та комусь же треба затримати їх!

      – Я теж залишуся з тобою!

      – Ні, Боривою, ти не залишишся… Твоє місце – на чолі загону! Рятуй князя! – і Горицвіт ударив Боривоєвого коня. – Прощавай!

      Коли Боривой зник у гущавині кущів, молодий воїн зліз з коня, взяв до рук лука й стрілу – виглянув у степ. Гунни СКАЧАТЬ