Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже були не такі малі, ходили до школи – і вони розумілися, котрою дорогою ішли. Посиділи, почекали батька, а коли побачили, що його нема, Іванко сказав:

      – Ходімо помалу додому.

      Уже геть стемніло, коли прийшли до своєї хижі. Дивляться у вікно – служниця сидить собі з їх няньком, і при вечері щось говорять. Діти не дуже сміють заходити, бо зачули, як батько сказав:

      – Боже, Боже, ба що мої сироти діють у темній хащі?

      Та діти обізвалися:

      – Няньку, ми прийшли!

      А служниця почула їх голос і нараз утекла. Другого дня каже:

      – Поведи їх ще раз, бо інакше не будемо разом.

      І чоловік завіз дітей ще глибше у хащу. Там наказав їм:

      – Сидіть собі коло вогню, грійтеся. Я піду, роздивлюся і прийду до вас.

      Діти сиділи до ночі, а нянька нема. Вночі пішли дивитися дорогу. Ходили, ходили й вернулися до вогнища. Дуже зголодніли. Тоді сказав Іванко Маріці:

      – Я буду пильнувати, щоб не згас вогонь, а ти іди пошукай щось їсти.

      Дівчина назбирала під кущами хрону. А без хліба сирий хрін тяжко було їсти. Іванко взяв один корінець, поклав у вогонь:

      – Най трохи спечеться, може, не буде такий гіркий.

      Лягли спати поряд, головами у різні кінці. Добре вони заснули, бо були потомлені. Вночі до них приходить ведмідь. Дивиться й дивується: у тулуба дві голови – одна в один, а друга в другий бік. Ведмідь злякався, пішов далі. За ним прийшов вовк – теж побоявся тулуба з двома головами. Так кожна звірка приходила і нічого не чинила дітям.

      Раненько діти встали, помилися й зібралися далі. Але Іванко згадав, що він поклав хрін у вогонь. Розгріб попіл, дивиться, а там красний хліб. Розрізали і почали їсти, їдять, їдять, а хліб усе цілий!

      Ідуть, блудять у темному лісі, а не знають, де їхня домівка.

      Так ходили діти по хащах багато років. Раз вони прийшли на одне поле – відпочивають, гріються на сонці. Бачить Іванко на рівнині явір – вісімнадцять метрів вишини, без жодного сучка, а має три гілляки. Але дивиться далі, а на тому яворі блищить якась шабля, рушниця і сорочка. І думає: «Все то мені було би придатне, якби міг узяти!» Хлопець ще раз поглянув угору, бачить – на сорочці написано золотими буквами:

      «Хто буде такий мудрий, щоб виліз на явір і взяв цю сорочку, той стане сильним на сім держав. Хто би взяв рушницю, а з-під явора сім куль та коби раз вистрілив, куля знищила би нараз третю частину світу і знову впала би під явір. А хто би взяв шаблю, то зарубав би нею ворогів, скільки собі задумає».

      Іванко каже до сестри:

      – То був великий дурень, що це написав. Таке не може бути правда!

      І пробує вилізти на явір. І ліз які чотири години, а коли вже перейшов через половину, то почало його тягнути вгору. Іванко межи стовбурами сів, трохи відпочив. А потому зібрав усі речі та злізає помалу долі.

      – Маріко, почуваю, що я сильний аж на сім держав!

      Зібралися, йдуть далі великими лісами. Знайшли старого бука, котрий мав метр і пів товщини. Іванко і каже:

      – Я СКАЧАТЬ