Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ о своїми жалами, а він, утікаючи, не слухає, як бджоли кликали за ним: «Пам’ятай, що і малі сотворіння потрафлять боронитись!»

      Тут така наука: і малими, но сполученими силами можна много доброго зділати і від ворогів оборонитись.

      Бджола рятує гусці життя

      Одного разу паслися гуси на толоці над водою. Але одна гуска надибала бджолу, що пила з цвіту мед, та й хотіла її живцем задзьобати, хотіла її дзьобом роздавити. Але бджола як то уздріла, та й проситься:

      – Кумко, – каже, – дайте мені жити, я стану вам колись у пригоді…

      Пішла гуска, скубе траву, аж дивиться, – біжить лис. Ов, недобре… Але бджола таки до лиса, до лиса та й таки у сам ніс жальце – ша! Та й полетіла. А лис як скочить у луги, то й слих за ним пропав.

      Так бджола урятувала гусці життя.

      Бідний вовк

      Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду: ніде нічого не піймає. От тай пішов він до Бога просити їжі. Приходить до Бога, та так збіднився, так збіднився, що ще гірший, ніж був.

      – Боже, – каже, – милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду!

      – А чого, тобі їсти? – каже Бог.

      – Чого дай, то дай!

      – Отам на луці пасеться попова кобила, – вона ніяк не підбіжить, – от ту й з’їж!

      От вовк мерщій від Бога – трюх-трюх, – так біжить! Та до кобили:

      – Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з’їв.

      – Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?

      – Вовк! – каже.

      – Та брешеш, – собака!

      – Їй-богу, – каже, – вовк!

      – Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?

      – А з голови! – каже.

      – Е, вовчику, – каже, – вовчику! Коли вже ти наважився мене з’їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини, – а я все буду пастись, – та й доситішаю: тоді ти й закусиш ситеньким.

      – Чи так, то й так! – каже вовк.

      Та зараз до хвоста. Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику… вовк не знає вже, чи на цім, чи на тім він світі… А кобила як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі та й думає: «Чи я не дурний чи я не скажений? – чому було не хватати за горло?»

      От він знов потяг до Бога просити їжі.

      – Боже, – каже, – милостивий! Дай хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду.

      – Хіба, – каже, – тобі кобили мало?

      Лає:

      – Хай, – каже, – з неї шкуру живцем на гамани влуплять! Не то не наївся, а й трохи пики не розбила…

      – Ну, коли ж так, – каже Бог, – то піди отам над яром, де такий ситий баран пасеться, – то ти його й з’їж.

      Пішов вовк. Баран пасеться над яром.

      – Здоров, баране!

      – Здоров!

      – Казав Бог, щоб я тебе з’їв.

      – А що ти таке, що будеш мене їсти?

      Каже:

      – Вовк.

      – Та брешеш, – собака!

      – Ні, їй-богу, – каже, – вовк!

      – А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш?

      – А як їстиму? З голови почну, та й увесь мій – не як!

      – Е, вовчику, – каже, – вовчику! Коли вже наважився мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу.

      – Ставаймо! – каже.

      От став він якраз над кручею – така круча! – роззявив рота – так та паща аж зяє: от би проковтнув! А баран як розженеться, як участить у лоб, – він – беркиць у яр!.. Добре наївся! Тоді сів сердега та й плаче: «Чи є я не дурний, чи я не скажений?.. Чи то видано, щоб живе м’ясо та само в рот ускочило?!»

      Думав-думав… От пішов знов до Бога просити їжі.

      – Боже, – каже, – милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду!

      Бог каже:

      – Такий з тебе їдець! Тобі якби само в рот ускочило… Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало – то й твоє; воно нікуди не втече.

      Послухав; прийшов на місце – аж лежить сало. Він сів та й думає: «Добре, каже, з’їм я його, а воно ж солоне – пити схочеться… Піду спершу нап’юся, а тоді вже…» Пішов. Поки там до річки та від річки, а чоловік оглядівся, що нема сала, повернувся, – коли лежить. Узяв те сало. Приходить вовк – нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений? Хто СКАЧАТЬ