Название: Пандем
Автор: Марина и Сергей Дяченко
Издательство: Фолио
Жанр: Научная фантастика
isbn: 978-966-03-5054-0
isbn:
Отже, Геник горлав на Ярину, що притискалася спиною до чавунної огорожі, і її розгубленість давала Геникові поживу для найпохмуріших здогадів. Глибоко в душі він вважав, що дівчина, якщо вона не завинила, не буде отак, зі слізьми на очах, слухати образи – вона неодмінно дасть кривдникові по пиці, і якби Ярина вмазала Генику долонькою з нафарбованими нігтиками, якби залишила п’ять червоних смуг на блідій од гніву щоці – тоді, цілком імовірно, доля її склалася б інакше, і Кімова доля склалася б інакше, і їхні діти ніколи б не з’явилися на світ.
Ярина, захоплена зненацька, дивилася на Геника широко розплющеними вологими очима, і він, називаючи вголос її поведінку брутальними точними словами, бачив у чорних зіницях себе і навіть міркував, чи не спробувати отакий-от ракурс, чи не накидати зараз ескіз, або щось у цьому дусі (Кім не дуже й уявляв, якими словами міркують художники про роботу, однак Геникову природу – у кожний момент свого життя той був насамперед графік – угадав правильно).
Кім у цей час повертався з нічної зміни, був сірий на лиці, проте цілком оптимістичний у душі. Побачив спершу дівчину, що притислася спиною до чавунної огорожі, а потім гнівно-крикливого – і водночас захопленого милуванням собою в шляхетній люті – Геника Зеленського. І вирішив, що юнак поводиться непристойно.
Збоку це мало такий вигляд: хтось непримітний, зі страшним змарнілим лицем і запалими щоками підійшов до Зеленського ззаду й узяв його за плече. А коли Геник роздратовано обернувся – згріб його за франтівську краватку барв павичевого пера, притяг прямо до вузьких запалених очей і сказав щось таке, що чули тільки вони двоє. І Геник, побачивши своє відображення цього разу в невеликих очах незнайомця, раптом знітився, опустив плечі, якось непевно – з третьої спроби – вирвався й подався геть, миттю забувши про заняття, про юрбу студентів навколо і, зрозуміло, про Ярину, яка й далі притискалася спиною до чавунної огорожі…
Студентів мов вітром здуло. Усі побігли на пари; Ярина стояла, притискаючи до грудей велику картонну папку, і Кім мовчки прокляв себе: навіщо він знову втрутився в чуже життя?! Хто його просив, захисника задрипаного? Ці двоє, може, завтра б і помирилися, це ж богема, вони ж гіперемоційні, може, вони так живуть, може, це таке кохання…
Він вибачився й пішов собі. На розі не витримав – озирнувся; Ярина стояла на тому самому місці, загородившись од світу папкою, ніби картонним щитом, і Кім, потоптавшись, чомусь повернувся.
Потім Геник Зеленський став світовою знаменитістю. Але Кіма – навіть через багато років – не міг бачити. Відводив очі.
…Він сидів у кріслі перед ліжком і дивився, як Ярина просинається. Як зітхає, перевертаючись зі спини на бік, і мідно-каштанове волосся на подушці укладається по-новому. Незабаром вона прокинеться; зрештою, час іще є.
Невеличка, Кімові по плече, вона іноді дражнила його: «Дядьку, дістаньте горобчика».
Вона була то близька, легка, всміхнена, то, навпаки, замкнута, відсторонена, СКАЧАТЬ