Пандем. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зраділа. Задмухала свічку, сіла в продавлене крісло, поклавши ноги на дерев’яний ослінчик. Молодий хлопець у піджаку розповідав прогноз погоди – відразу після нього буде реклама, а потім, Андріївна знала, буде серіал…

      – Андріївно, – сказав голос усередині голови, і, погоджуючись з ним, вона повторила вголос:

      – Андріївно-Андріївно, стара ти вішалко, сьогодні знов не зайшла до Ольги Михайлівни…

      Хлопець у телевізорі саме сказав: «Удень три-п’ять градусів морозу». Сказав – і замовк, дивлячись на Андріївну вибалушеними од жаху очима.

      – А потепління ж обіцяли, гади, – сказала Андріївна сама собі. – Ну, де ваше потепління?

      Хлопець ковтнув слину. І заговорив швидко й голосно, ніби прагнучи заглушити власні думки:

      – Другого-третього березня очікується незначне потепління до нуля градусів удень і до мінус двох-п’яти вночі. Потім знову похолодання до…

      І затнувся. Смикнув головою, ніби витрушуючи воду з вух.

      – …До мінус двох-трьох градусів морозу вдень і п’яти-семи вночі…

      Андріївна не могла збагнути, що шумить у її голові – власне той «тиск», проти якого допомагають білі з рівчачком таблетки, чи це вітер гойдає на даху телевізійну антену…

      На щастя, прогноз погоди вже закінчився. Починалася реклама.

      Точка відліку

      Розділ перший

      Ось уже кілька днів Кім був п’яний, не торкаючись до спиртного; розгубленість була така ж незвична для нього, як для форелі – спрага. Потрясіння навпіл з ейфорією призвели нарешті до лиха: підмерзла траса не забажала носити на собі неуважного й безтурботного їздця. О четвертій ранку навколо було темно й порожньо, обабіч траси чорнів ліс, машина, опинившись на узбіччі в позі перекинутого жука, марно крутила колісьми, а Кім Андрійович висів на паску безпеки, намагаючись відчинити дверцята й вилізти з пастки.

      Дверцята заклинило. Мимо промчали фари й зникли за близьким обрієм: водій або не помітив катастрофи, або вирішив не забивати собі голову дрібницями.

      Сьогодні вранці Кім наповнив бензобак до краю. Дивно, що він досі не вибухнув, думав Кім, точніше, не думав, а відчував, намагаючись звільнитися від паска. Намагаючись вибити скло. Намагаючись хоч щось – у ці останні секунди – для себе зробити.

      Дверцята відчинилися без його участі – хтось зумів одімкнути їх ззовні. Чиясь рука впіймала Кіма за руку; крізь холодний піт і залізний присмак у роті він устиг запам’ятати й усвідомити цей дотик.

      Допомога! Звідки?!

      За мить він був назовні, і вони з рятівником устигли одбігти, перш ніж бензобак нарешті вибухнув і на трасі одразу стало світло.

* * *

      Усе почалося два тижні тому з того, що Кім поставив хибний діагноз.

      Результати аналізів, обстежень, рентгенівські знімки не залишали надії нестарому ще вчителеві хімії та біології; Кім зрозумів СКАЧАТЬ