Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – це гроші, гроші – це статус, проте реальна влада значно крутіша й за те, й за те.

      Якби ж без грошей можна було дотягтися до влади…

      – Скажи чесно – де ти працюєш? – запитала Мар’яна, примруживши смарагдові очиська. Її курточка була розстебнута; Арсен затримав погляд на округлих персах під тонким светром.

      – Розводжу породистих собак.

      – Так?! А якої породи?

      – Усяких.

      – Що, у квартирі? А батьки?!

      – Батьки не знають, – він поблажливо осміхнувся. – Я в мережі розводжу собак, намальованих. Бувають дорожчі за живих, якщо породисті. Якщо їх правильно виховувати, добирати партнерів, лікувати, дресирувати…

      – У мережі?!

      – Ніколи не чула? Люди заводять у мережі собак, тримають у віртуальних будинках… Водять у гості до сусідів… Возять на виставки… Пишаються медалями… Деякі влаштовують собачі бої, але я бійцівських не вирощую. У мене декоративні й мисливські, – Арсен відчув натхнення. Він нікому не розповідав – отак, за столиком, у реалі, – про свою роботу.

      Мар’яна недовірливо гмикнула.

      – Ти що, ні в які ігри не граєшся? – запитав він недовірливо.

      – Я блоґер, – сказала вона з гідністю. – Маю три сотні френдів.

      – Знаю! У мене мама теж блоґер, – Арсен із задоволенням порушив красу й цілісність шоколадного тістечка – і побачив відбиток своїх зубів у коричневій масі.

      Його мама ніколи не дивилася серіалів по телевізору, і в дитинстві він цим трохи пишався. Зате його мама жила всередині серіалу, він почав це розуміти тільки в минулі півроку-рік. Вона день у день переказувала батькові за ранковою кавою або в неділю, за розігрітим у мікрохвильовці сніданком, – переказувала чужі розмови, коментувала події та репліки, і на її одухотвореному молодому лиці ясно палали очі. Вона стежила за життям не менше як сотні людей, деякі з них були її близькі друзі, деяких вона щиро ненавиділа: «Після цього його посту, в суботу… Господи, от же ж паскуда, повна паскуда, мерзота, негідник, ще цим і пишається! Я його забанила, не розумію, як вони можуть ходити до нього й коментувати, це все одно, що купатися в купі гною…»

      Мар’яна підхоплювала ложечкою полуничку з вази, злизувала білий молочний шар і милувалася ягідкою, тримаючи її за зелені чашолистики.

      – Ти чого її розглядаєш?

      – Уявляю, ніби зараз літо, – пояснила Мар’яна. – Дуже люблю червень. У червні така полуниця, – вона повернула ягідку, наче ялинкову іграшку. Потім одщипнула зелену чашечку й кинула полуничку в рот.

      – А на фіга тобі блоґ, Мар’яно? – запитав Арсен. – Вести щоденник напоказ – це якось…

      – Дурниці! – Мар’яна трохи образилась. – Це обивательське судження людини, далекої від питання. Блоґи бувають різні, для різних цілей. Хтось справді веде щоденник напоказ. Повно таких дурнів. Їм уваги хочеться. Або скандалу. А я на журфак збираюся, для мене блоґ – іспитовий майданчик, щоб ти знав. Я пробую деякі концепти.

      – Виходить?

      – Питаєш! СКАЧАТЬ