Вежі мовчання. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

      День пройшов нерівно. Він відразу ж зустрівся з Назаром Івановичем, заступником голови правління з особливих питань. Той довго, нібито по-товариськи, розпитував, чи давно Родіон працює в холдингу і як він туди потрапив, але Рад більше відмовчувався, кивав головою та посміхався. Навіщо, наприклад, цьому товстому кнуру, обличчя якого так кумедно схоже на велику стиглу диню, знати, що Рад працював у головній конторі близько трьох років, але обіймав уже досить високу посаду начальника юридичного сектора. Однак не стільки завдяки особистим якостям – пробитися вгору було неймовірно складно, – скільки через те, що його шкільний товариш, Валера Івченко, уже п'ять років очолює тут усю юридичну службу. Три роки тому, коли у Рада все раптом пішло шкереберть, вони зустрілися зовсім випадково, треба ж такому статися, біля своєї рідної школи, і Валера, який приїхав навідати батьків, запропонував йому це місце. Так Рад перебрався до столиці. Його швидко, як собаку, натаскали на необхідну ділянку роботи, та він і сам радий був стати вірним псом, натасканим, готовим стати корисним і не втратити свій шанс. І він його не втратив, тому що, як з'ясувалося, суміш кваліфікованого бухгалтера і юриста – це вже майже аудитор, нехай навіть і без ліцензії, не важливо, для внутрішніх перевірок це зовсім не обов'язково. А перевіряти у холдингу завжди знаходилося що – як-не-як понад сто підприємств по всій країні! Одне слово, він швидко пішов угору, разом із зарплатою й усіма благами, що з неї витікають і в неї втікають. І якщо Валеру затвердять через кілька місяців заступником президента холдингу, Рад цілком обґрунтовано претендував на те, щоб посісти його місце. Але Назару Івановичу він відповів, що потребує допомоги, бо поки погано ще собі уявляє, з чого ж йому починати, хоча, звичайно ж, цей бувалий особіст усе чудово знав: і про Валеру, і СКАЧАТЬ