Вежі мовчання. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

      – А від якої партії депутат?

      – Не має значення. У нас майже у всіх партіях є такі персонажі. До речі, це ще далеко не найгірший варіант.

      Політикою Родіон ніколи не цікавився, запитав, скоріше, для інформації. Почута відповідь була цілком логічною, таке відбувалося скрізь, і це було абсолютно точним відбиттям справ у державі. Та у всьому цьому політичному кордебалеті Рад ніяк не міг зрозуміти лише одного: як можна любити або ненавидіти політиків, немов вони рідні люди або якісь артисти? Він завжди дивувався своїй мамі, яка одвічно перебувала в захваті від одних і проклинала інших, а потім навпаки, але ніколи з нею не сперечався, а лише повторював десь випадково почуту приказку: якщо довго дивитися на сонце, можна осліпнути. За найскромнішими підрахунками, у країні проживало вже дві третини сліпих. Він поглянув на свій «роллекс». Дев'ята година, а вечір уже був безнадійно зіпсований. Залишатися в цьому кафе абсолютно не хотілося, атмосферу комфорту й душевної розмови їм зіпсували, тож якщо він хотів одержати сьогодні в ліжко цю жінку, потрібно похапцем допивати віскарик й терміново щось придумувати.

      – А давайте підемо до Лева! – раптом запропонувала Женя.

      – У зоопарк?

      – Майже.

      – А хто це?

      – Лев – це цар звірів, хіба ви не знаєте?

      – Я знаю лева, що пішов із дому, мені мама в дитинстві книжку таку читала.

      – Правда, давайте підемо! У Лева добре. Він розумний. Тільки випивку треба купити та їжі якої-небудь. Не знаю, сподобається вам там чи ні, та в будь-якому разі вибору немає. Більше в нашому місті однаково йти нікуди, хіба що нарватися на дубль два, а у нічний клуб або ресторан я не хочу, дуже накурено. А в інші місця нам іти ще рано.

      Рад подумав, що остання фраза пролунала досить неоднозначно: чи то сьогодні рано, чи то взагалі рано, мовляв, погано одне одного знаємо, і все таке… Він попросив рахунок.