Острів Сильвестра. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а Ніна заявляла, що буде або математичкою, або філологинею. Сильвестр взявся схиляти її на свій бік, що й привело в десятому до спільного рішення вступати на філфак.

      Щодо Сильвестра, то вже восени першого спільного року навчання він відчув, що закохався, як кажуть, по самісінькі вуха. Любов ця не була взаємною.

      На новеньку з перших же днів накинув оком Олег Ривцун, неформальний лідер класу та й школи взагалі. У Сильвестра з Олегом стосунки не склалися звіддавна. Вони були антиподами. Сильвестр – високий, худорлявий і сутулий «окулярник», заглиблений в себе, літературу й поезію, – і ставний футболіст сільської команди, з добре накачаними біцепсами (вдома у нього була і штанга, і гирі, й ще якесь дивовижне на той час пристосування для накачування). Олег був водночас знавцем і «Бітлз», і Елвіса Преслі, й «Ролінг Стоунз», і всього того, що могло наприкінці сімдесятих років через радіо, магнітофонні записи потрапити до поліського села. Він був іронічно-безжалісним у своїх судженнях і оцінках, і щодо музики, в якій таки розбирався, і щодо однокласників, мав прізвисько Князь, свиту, що заглядала йому до рота, до навчання ставився вкрай зневажливо (а втім, йому, синові голови сільпо[1], й так безбожно натягали оцінки), тож, природно, не любив Сильвестра, не минаючи нагоди кинути в’їдливу шпильку про Тичину, якому впала на голову кирпичина. Хоча новоявленим Тичиною Сильвестр не був, а на ранню поезію одного з майбутніх кумирів йому, як не дивно, відкрила очі та ж Ніна. Сильвестр виріс у багатодітній сім’ї, де був четвертим з дев’яти дітей, котрі вижили (двоє померли), у сім’ї, де, народжуючись, діти були віддані самі собі. Інакше й не могло бути в сім’ї підвожчика кормів і телятниці, вічно п’яних, запущених, у хаті яких єдиними меблями були чотири залізних ліжка, на яких покотом спали діти, і грубий, збитий батьком лежак, на якому він, за висловом сусідки Мотруни, у перервах між запоями й порпанням у гною робив дітей. Ще, правда, був стіл, дві довгих розсохлих лавки і чотири грубих стільці, привілей сидіти на яких завойовували старші діти, та подарований батьками Сильвестрового батька стародавній мисник. Єдиною їжею у цій сім’ї були картопля з городу, цибуля й огірки, якщо останні не забувала поливати, а потім сяк-так законсервувати мама Марина, вкрадене на фермі молоко (своєї корови не тримали) та там же час від часу прихоплювані (втім, більше на свята, коли на фермі різали свиней чи телят) шматки м’яса. Зрідка купували в сільмазі «лікарську» або ліверну ковбасу.

      Сильвестр давно жив поза світом вічних пиятик, дитячого крику (на час, коли він став дев’ятикласником, одружився брат, привівши дружину в ту ж саму двокімнатну хатину, де в них з’явилася донька, і привела приймака старша сестра Софія). Він був чужим, виродком у цьому світі, єдиний із дітей Васильчуків учився майже на «відмінно». Він якийсь час жагуче хотів потрапити у компанію, де заправляв той же Князь, але хлопцеві, котрий мав двійко старих пранихперепраних штанів, єдиного – на літо й зиму – піджака та дві сорочки, – дорога на князівські вечірки, де збиралися СКАЧАТЬ