Острів Сильвестра. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      – Можна, – Геннадій посміхнувся, вперше за час розмови. – Авжеж, можна. Тільки тоді він збудує пліт чи привезе човна з собою. Або спробує до острівця доплисти. Такі справи, панночко.

      Завдання Світлані давалося дивне – спробувати затримати того типа хоча б на день. А ще краще – на ніч. Розіграти із себе бідну та нещасну. Кого завгодно. Аби зрештою спокусити… Затягти в ліжко. В ліжко, в ліжко, не обурюйтеся так, панночко. Мусите це зробити, в цьому суть, сіль справи. Якщо хочете.

      Завдання-мінімум, пояснив «клерк» Геннадій, – поспілкуватися. Два мінімуми – переспати. Максимум – аби він зробив дитину. Сидітьсидіть, не кидайтеся.

      Світлана, що було вже рвонулася з місця, опустилася на стілець. На зміну гніву прийшов сміх.

      – Та ви мене розігруєте, – збагнула нарешті Світлана.

      Ні, сказав Геннадій, аж ніяк. Він тут в ролі швидше посередника. Представляє приватне агентство. Його теж найняли. Хто – комерційна таємниця. Якщо вона згодна, завдаток відразу – сто доларів. Виконання умов перебування в хижці – ще триста доларів або гривневий еквівалент. Як уже панночка забажає. А от коли б їй вдалося завагітніти, пардон, він речі називатиме своїми іменами, – та виносити дитину, вона отримає як мінімум десять тисяч доларів плюс однокімнатну квартиру в цьому місті.

      Світлана переконалася з виразу його обличчя – він не розігрує. Її втягнуто в якусь незрозумілу, дику авантюру. Ризикнути? Відмовитися? Але що їй дасть відмова?

      – Можна подумати? – спитала вона.

      – Ні, – відрізав Геннадій. – Якщо ви згодні – відразу проведемо інструктаж і виробимо стиль та обговоримо деталі вашої поведінки.

      «Принаймні можна спробувати, – подумала Світлана. – Убити – не вб’ють, я їм справді, мабуть, потрібна. Та й чого варте моє життя і досі, і після сьогоднішнього дня? Але після тієї зустрічі, може, воно чогось і вартуватиме».

      – Ви грали хоча б у шкільній художній самодіяльності? – спитав Геннадій.

      – Ні, – чесно призналася Світлана. – Співала, правда.

      – Співати не треба. Спробуємо дечого навчити, – сказав Геннадій.

      16

      Позаду лишилася ніч у хижці з дивною дівчиною, котра жила тут цілий місяць, втікаючи, як вона казала, від себе і від людей.

      Позаду була довга бесіда, спочатку про те про се, потім ціла його лекція про поезію, сучасну літературу взагалі – єдине, про що він любив і вмів розмовляти. Вона слухала і мовби спала водночас. Сильвестр подумав, що добре було б записати те, що каже. Видати таку собі посмертну касету.

      Сильвестр плив на старому розсохлому човні до острова посеред лісового озера.

      Світлана плакала дорогою до села, де вона мала сісти (якщо встигне) на останній автобус.

      – Я не хочу, щоб ти тут лишалася, – сказав цей чоловік.

      Він мав дивне ім’я. Він мав добрі сірі очі. Мав рушницю, з якої повинен був застрелитися. СКАЧАТЬ