Doc 1. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну, це добре. Дорослий, значить?

      – Та… – відмахнувся Дюша.

      – Ще вина?

      – Угу.

      – Давай склянку.

      Маша налила.

      – Угу, – подякував Дюша.

      – То чим ти займаєшся? – запитала Варя.

      – Мистецтвом.

      – Високим? – посміхнулася вона.

      – Сучасним.

      – О-о, схвалюю. А ще?

      – Читаю.

      – І що ж ти читаєш?

      – Весь перелік? – якось хитро глянув Дюша. Кожного разу, коли він проявляв нові й нові емоції, Машин пієтет до нього зростав з небаченою силою.

      «Милий хлопчик», – відзначила вона подумки.

      – Хоча б приблизно. Ну… твій улюблений автор?

      Дюша прищулився й хитро посміхнувся, після чого його понесло у багатошарові надра всесвітньої літератури. На дівочі голови посипалися десятки імен, половину з яких вони лише чули. Він жонглював літературними термінами, характеристиками тих чи інших творів, якимись цитатами, безкінечними іменами героїв…

      – О, то чим ти все-таки займаєшся? Живописом чи літературою? – запитала Варя, дивуючись невідповідності його віку й літературної обізнаності.

      – Переважно літературою. Вимкніть цю французьку кізочку, – сам себе перебив Дюша.

      – Тобі не подобається Едіт Піаф?

      – Не те щоб. Просто набридло.

      – А що тобі поставити?

      – Нічого.

      Ще довго на Дюшину голову сипалися різноманітні запитання, які він вправно відбивав, неначе спритний тенісист відбиває м’ячик.

      У кімнату прокралися рідкі, але доволі вловимі сутінки, були запалені свічки, три веселих силуети, зніжені вином та теплістю атмосфери, безтурботно розкинулися на підлозі, сміялися, сперечалися, й кожен з них намагався вхопити щось своє, свою власну гармонію. А час, розтікаючись приємними емоціями, дуже швидко наближався до останнього трамвая. П’ять хвилин до закриття метро, порядні люди вже давно бачать десятий сон.

      – Я, мабуть, піду. Хочу на маршрутку встигнути, – вклинився Дюша посеред Варіної історії про блідого ексгібіціоніста у парку Шевченка.

      І він пішов. Наостанку попередив, що вони не такі вже й паскудні, як йому здалося в перший раз, і що він завітає до них тоді, коли вважатиме за потрібне.

      Він пішов, і над будинком нависла тиша, навіть сусідський пес поводив себе сумирно. Стало тихо і порожньо.

      – Ну? – питально глянула Маша на Варю.

      – Шо «ну»?

      – Як він тобі?

      – Господи, Мань, ти так питаєш, наче хахаля мені шукаєш.

      – Та ні, просто…

      – Ну що, хороший хлопчик…

      – А взагалі?

      – Невже ти думаєш, що цей малий може подобатися мені як чоловік?

      І вони разом приснули суто дівочим, зрозумілим лише їм одним сміхом.

      Зайшла Фріда СКАЧАТЬ