Doc 1. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

      Я розумів, що всі ці наші знайомі жили бідно, що їхнє життя складалося не ліпшим чином, безробіття, режим (тоді ми ще так не думали) Кучми, проблеми зі здоров’ям. Але, окрім Купера, є ще тисячі інших письменників, а замість фотоальбому я з радістю прийняв би у подарунок кишеньковий годинник з римським циферблатом – такий годинник я собі ніколи б не купив, тому що такі речі мають даруватися. Але знаю, знаю: годинники не дарують – вірна розлука, порожню тару не віддають, а на тінь не наступають, бо мама помре.

      Нудно.

      – Як школа? – типове питання за святковим столом.

      – Круто, ба! Сьогодні, нарешті, закінчив.

      – Сумуватимеш?

      – Ага, – що я мав розповідати? Як мені осточортіла та школа з її совковими догматами та бюрократичною системою?

      – Екзамени тепер?

      – Ну да. П’ять штук.

      – А які?

      Господи, яка тобі різниця? Сиди там собі мовчки, жуй торт, не чіпай мене.

      – Та там… – відмахнувся я.

      Інше типове питання:

      – А дівчина в тебе є?

      – Да, – що я мав казати? Пояснювати, що закоханий і що невідомо, як все складеться найближчим часом?

      У пацанів, себто у батьків, очі вилізли на лоба. Ну, звичайно, вони ж бо думали, що я як мінімум пасивний гомосексуаліст, а тут якійсь напівзнайомій родичці (і факт родинності треба ще довести) я так просто кажу, що в мене є дівчина.

      – А що за дівчина?

      – Все, як у людей, – просторово відповів я.

      Всі засміялися. Ха-ха-ха, як у людей.

      – Ну так, – пояснив я, – сіські, піська, все нормально.

      Щось я зайве бовкнув, всі замовкали, сміх якось розчинився й поховався у закутках їхнього спільного заціпеніння.

      – Ну так, це теж не остання річ! – перевів усе на хохму дядя, всі знову засміялися, погодилися, що так, сімнадцять років, вже, в принципі, дорослий юнак, що ж ми з ним до сороковника панькатись будемо.

      – Ну да, – сказав бабусин друг, хрещений єврей дядя Сєва (як його звали насправді – я досі не знаю, але прізвище в нього закінчувалося на «баух»). – Покине скоро пташечка родинне гніздечко.

      Цю тему всі жваво підхопили, почали розминати, мусолити, мама якось важко зітхала, погоджуючись, батько важко підвівся з-за столу й попрямував на балкон викурити чергову цигарку. «Данхіл». Дядя, побачивши «Данхіл», схвально закивав, сконфужено дістав «Бонд» і вийшов слідом.

      Я маявся, колупав курку, ліниво відповідав на дурнуваті питання родичів та друзів сім’ї, аж раптом пролунав телефонний дзвоник, і я кинувся до апарату.

      – О, вітають! – прокоментувала бабуся.

      – Ага, – між іншим відповів на її коментар я. – Алєу, – звернувся вже до ще невідомо кого.

      – Привіт.

      Варя.

      – Привіт.

      – Ну, СКАЧАТЬ