Doc 1. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

      – Подивимось, – буркнув я й кинув слухавку.

      «Це щойно я сам себе обдурив, чи життя вкупі з різного роду обставинами?» – подумав я, і телефон розірвався у дзеленчанні.

      – Да.

      – Шо да? – це була Маша.

      – Вибач, мені здається, що я вам заважаю. Хто у вас там буде? Рамзеси-Боби? Ну-ну, вдалої злучки.

      – Придурок! – крикнула Маша й повісила слухавку.

      Чорт! Як же мене тоді розірвало! Як же паскудно мені стало. Чорт! Чорт!

      Я ходив квартирою й лаявся, клянучи не тільки себе, але й цих невиліковно модних Рамзесів-Бобів. До них я ставився з дивним поєднанням поваги та злобного фанаберства.

      І тут я зупинився посеред кімнати й гостро відчув, що ревную, потім відчуття ревнощів переросло у стан глибокого осмислення й холодного розуміння стану речей. Я сів на диван, заплющив очі й почав, намагаючись вгамувати свою гарячку, проговорювати: я крига, я айсберг, мій розум незворушний. Але замість великого шматка криги, замість голови я побачив невиразний чоловічий силует, що цілується з нею.

      Стало боляче. Я почав плавитися, руки задрижали. В голові щось голосно й неприємно задзеленчало. Задзеленчав й телефон.

      – Да.

      – Привіт. Це Варя.

      Серце зупинилося, і я кинув слухавку.

      Навіщо?

      За п’ять секунд знову пролунав дзвоник.

      – Варя? – підняв я слухавку. – Щось зірвалося.

      – Дюша, нафіга ти вийобуєшся?

      – Тобто?

      – Скажи, нафіга ти вийобуєшся?

      – Все нормально, не хвилюйся.

      – Що нормально? Ти просто малолітній егоїст.

      Її голос звучав ніжно й погрозливо одночасно. Моє серце билося дванадцять мільйонів ударів у секунду.

      – Тобі цікаво, чи будуть у нас пацани? – продовжувала Варя. – Так, будуть, але ніхто нікого трахати не збирається…

      – Та мені якось пофіг…

      – Послухай. Окрім трахатися, дорослі люди можуть робити тисячі інших справ, і те, що сьогодні тебе тут не має бути, – нормально. Це не проти тебе, розумієш? Це за тебе.

      – Не розумію.

      – Давай ти прийдеш завтра, і ми поговоримо.

      – Завтра не прийду.

      – Чому? – в її голосі я відчув нотки розчарування.

      – Я ніколи не прийду.

      – Навіщо ти це сказав? Хочеш показати мені, який ти принциповий, гордий? Засунь свою напускну гордість знаєш куди?

      – Здогадуюсь.

      Настала неприємна пауза. Я збавив оберти. Довелося щось сказати.

      – Що тобі потрібно?

      – Щоб ти прийшов завтра.

      – У мене завтра гості.

      – Після гостей.

      – Дєнь рождєнья, к сожалєнью, только раз в гаду, – проспівав я, все ще намагаючись СКАЧАТЬ