Звірослов. Таня Малярчук

Чтение книги онлайн.

      Капітоліна вагається.

      В акваріумі плавають дві невідомо звідки взяті жаби і один старий дзеркальний короп. Короп ледь живий. Часто перевертається черевом догори, але Капітоліна встигла з ним подружитися.

      – Вибачте, що я вам таке кажу, – каже Капітоліна делікатній жіночці, – я, чесно, і не маю права таке казати… але… ви впевнені, що хочете цю рибу?

      Делікатна жіночка тупувато витріщається.

      – Риба не свіжа, да?

      – Ні-ні, риба свіжайша! – схоплюється Капітоліна. – Дивіться, як рєзвенько плаває догори пузом! Тут інше… Просто… а ви не пробували… ЇСТИ ОВОЧІ?

      Делікатна жіночка втрачає свою делікатність.

      – Дєвушка, ви яка-то ненормальна! Яке ваше діло, чи їм я овочі?

      – Прошу! Ви неправильно мене зрозуміли! Тільки не нервуйтеся! Не думайте, що мені жалко того коропа! Якщо хочете, відрубаю йому голову й оком не змигну! Ха! Рука і не дрогне! Я ось що тільки хотіла сказати. Їсти овочі дуже корисно. У них стільки поживних речовин, ого-го! А квасоля – королева столу. Квасоля, буряк і морква замінять будь-яку рибу. Подумайте самі, невідомо, звідки привезли цього коропа. Невідомо, в яких він плавав водах. Можливо, у дуже брудних. Ви думаєте, що їсте рибу, а насправді їсте фекалії і радіонукліди, – на останніх словах Капітоліна трохи запинається. Вони, як і жаби, невідомо звідки з’явились у Капітоліниному словниковому запасі.

      – І що саме главне, – ефектно закінчує Капітоліна, – овочам зовсім не больно!

      Делікатна жіночка озирається в пошуках якого-не-будь начальства. Її терпець урвався. Зараз вона влаштує Капітоліні квасолю, буряк і моркву.

      Коля мовчки виловлює нещасного коропа, акуратно відрубує його голову, випотрошує тельбухи і в целофановій торбинці подає дзеркальний трупик делікатній жіночці. При цьому, Капітоліна ладна поклястися на Біблії, Коля ввічливо посміхається, так, як повинен посміхатися кожен продавець, маючи справу з клієнтом.

      Капітоліна, роззявивши рота, заворожено за ним слідкує.

      Делікатна жіночка теж.

      Бере простягнену їй торбину і поблажливо посміхається у відповідь.

      – Ладно, – зітхає вона, звертаючись до Капітоліни, – так і бить. Прощаю тобі, глупишка, в послідній раз. Іду в овочевий відділ.

      – Коля, – каже тим часом Капітоліна, – а ти зовсім не ідіот, нє, ти зовсім не ідіот. Ти все розумієш, правда?

      Коля відвертається, щоб приховати усмішку, яка цього разу не адресована примхливим клієнтам.

      – Поділись зі мною бутербродом, Коля, я голодна як пес.

      І, у проміжку між очікуванням і споживанням «Докторської» ковбаски, Капітоліна вголос розмірковує:

      – Ти, Коля, німий, але не глухий. А тепер уяви собі на одну секунду, тільки спробуй собі таке уявити. А що, коли риби такі ж, як і ти. Нічого не можуть сказати, але все чують! Бідні! Тільки подумай, Коля, як їм, напевно, больно! Як їм страшно!