Лимерівна. Панас Мирный

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ще й далебі! А Василя не знаєш?

      Маруся. Якого Василя?

      Карпо. Вашого!… приймака… Щоб йому…

      Маруся. Тю-тю! що се ти верзеш? Щоб Наталя та покохала нашого Василя? Оце вигадав півтора людського!

      Карпо (неймовірно дивиться на Марусю). А то скажеш: ні?

      Маруся. Отже, як я бачу, то в тебе таки клепки недостає! Що Наталя, а що — Василь? Наталя — давнього, значного роду, а Василь — приймак безродний, та й годі!

      Карпо. Так то так. Та коли він запав Наталі у око.

      Маруся. Хто тобі наплів таке? Плюй ти тому у вічі!

      Карпо. Усі люди кажуть… Все містечко знає. Моя мати каже.

      Маруся. То твоя мати назнарошне, щоб тебе одвернути від Наталі.

      Карпо. А Наталя не кохає Василя?

      Маруся. Авжеж, ні.

      Карпо. Кого ж вона кохає?

      Маруся. О-о, який хитрий! Хоче, щоб усе йому сказала.

      Карпо (чуло). Марусю! моя пораднице! Порадь мене як сестра рідна… Скажи мені по правді… Ти з нею зросла, товаришуєш, вона від тебе нічого не криє… Невже Наталя не кохає Василя? Я оце і прибіг до твого батька та матері… Вони у ладу з Лимерихою живуть; Наталя їх слухає… Хотів, бач, попрохати їх… може б, вони уговорили Наталю.

      Маруся. Ото то й є, що ти, як той цуцик, поза гуменню бігаєш! Все коли б чужі та другі, а нема того, щоб самому Наталі сказати.

      Карпо. Та мені страшно стає, коли вона на мене гляне! Що ж мені робити, коли я несмілий такий, коли я її так щиро кохаю, що не насмію сказати?

      Маруся. Ото парубок! Не насміє сказати? Що ж у тебе — язик на прив’язі? Адже ж говориш зо мною?

      Карпо (зітхнувши). То ж з тобою!

      Маруся. Що ж я таке?

      Карпо. Ти… друга річ… Ти — доступна… а Наталя — бог його знає! — як не бачу, думкою: і не вгавав би та все говорив; а побачу — таке мене візьме, — язика не повернеш, мов він опух у мене або хто придержує його у роті!

      Маруся. Ото все дурниця! То ти на себе такий напуск напустив. А я тобі ось що скажу: викинь ти з голови, що Наталя така недоступна. Вона така, як і всі, або ще й доступніша, ніж другі. У других гордощі є, — Наталя ніколи ніким не гордує; у других серце зле, — у Наталі воно добріше доброго… Ти таки, як стрінеш її, прямісінько до неї підійди, любісінько з нею поговори, то й побачиш, що все гаразд буде!

      Карпо (радо). Е-е… їй-богу?

      Маруся. Що ж л тобі брехати буду?

      Карпо. Господи! що б я тому дав, хто б мене звів з Наталею?

      Маруся. Ти знову на других вернеш. А я тобі все-таки! одно: не надійся, парубче, на других, надійся сам на себе. Другі не те скажуть, не так повернуть; а як сам — то слухай тільки свого доброго розуму.

      Карпо. Розуму, розуму!… Коли б же він був у мене добрий! А то він у мене помутився, як і сам я мучуся… А-а, гірке моє безталання! (Задумується). Слухай, Марусю… Зведи мене з Наталею. Поможи мені, як сестра рідна.

      Маруся. Як же я тобі поможу?

      Конец СКАЧАТЬ