Лимерівна. Панас Мирный

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ

      Маруся сидить на лаві біля столу, шиє.

      Маруся (сама собі). Та й надолужило мені оце шитво, боже! І нащо я його шию, кому вишиваю? (Задумується). Ох, важко як!… Чого се мені так важко? Коло серця — мов гадина в’ється, а на душі — наче пугач стогне… Все мені з думки не сходить те чудне Шкандибенкове сватання… Його мати й слухати про те не хоче; її мати — з дорогою душею Наталю б віддала; а Наталя — Василя кохає… От і розбери, розплутай сю плутанину, що наплутало життя!… Хоч воно і те сказати: чим Шкандибенко не під пару Наталі?… Дука, багатир… і вона у розкошах зросла, у достатках викохалася… То тепер вони зубожіли, а колись про Лимареві достатки слава на все містечко стояла… Що в Шкандибенка мати сердита? Та хіба ж Наталі з нею жити? А Карпо її так кохає, не дав би в образу матері… Ніт же! запав їй у око той Василь… А Василь що? — приймак! У Василя що є? — нічого… І в його нічого, і в неї — нічого… Що ж воно буде?… Ні, не підстать Наталя Василеві: її краса пишна, її врода красна змарніє у злиднях та недостачах, у тяжкій нагальній роботі… І Василеві не такої жінки треба. Йому треба жінки хоч некрасивої, та щоб було що за нею; щоб було об віщо руки зачепити, на ноги стати… От якої йому жінки треба!… І я не знаю, куди його очі дивляться, що нічого не бачать… Батько його добре знає, мати ще змалку пестила та тішила, я його — як сестра, поважаю… Одно тільки слово скажи він батькові і… були б ми до віку вічного щасливі!… Та що се я, дурна, вигадала? Оце так! Дівчина сама парубка сватає! От сором так сором!… Добре, що ніхто не чує, не баче; а то б сказали: отто дівка! (Задумується). Ні, краще не думати, щоб не було того, що з Наталею, котра не знає, де себе діти, що з собою поробити… Краще шити. (Береться за шитво і стиха заводе пісню).

      Ой горе, горе

      Та чорні брови;

      Ще більше лихо

      Та карі очі!

      Що чорні брови

      Не до розмови,

      А карі очі

      Не сплять серед ночі!

      Увіходе Шкандибенко.

      Карпо. Здорова, Марусю. Чи батько дома?

      Маруся. Немає… Нащо тобі?

      Карпо. Та до його мені діло. (Задумується).

      Маруся. Вони пішли на хрестини до сусіди.

      Карпо. Шкода.

      Маруся. Що ж там таке?

      Карпо (понуро). Нічого… А це що ти шиєш?

      Маруся. Сорочку вишиваю.

      Карпо. Кому?

      Маруся. Парубкові.

      Карпо. Якому?

      Маруся. Та вже ж не тобі!

      Карпо. А якби й мені?

      Маруся. У тебе є та, що пошиє.

      Карпо. Хто ж мені пошиє?

      Маруся. А Наталя?

      Карпо (весело). Наталя?… Якби то вона пошила!

      Маруся. Попроси, то й пошиє.

      Карпо (сумно). Ні, не пошиє… Просив уже.

      Маруся. То ти казна-як просив. А якби таки гарненько та любенько СКАЧАТЬ