Лимерівна. Панас Мирный

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Чого ж воно сумно?… Скажи, бога ради!

      Василь (подумавши). Того, що все не до ладу… Один одного їсть, один одного насідає… Гірко, противно робиться на те дивитись!… Іноді світ би за очі зайшов, щоб тільки того не бачити!

      Наталя. Що тобі до людей? Ти сам себе знай; сам себе бережи.

      Василь (гаряче). А я де живу? Не між ними валандаю? Не їх вчинки щодня бачу? Не вони зачіпають мене?… І приймацька доля їм на заваді!? І вона їм руба у горлі стає, очі дере!… їм заздро, що приймак, не маючи нічого, ні об чім не жалкує; завжди, бач, покійний, веселий… То украдьмо у його покій! засмутімо його радощі!… Нащо вони йому?… Та що? багато казати, а мало слухати!

      Наталя. Кажи, кажи, мій голубе!… Цілий би день… вік тебе слухала, не наслухалась!

      Василь (понуро). Що я був для їх? Щеня, котре добрі люди у рові знайшли та з жалості узяли до себе… вигодували-виростили… А чим став тепер? — Багачем, що дере їх ненажерливі очі… щасливим, що буде їх заздрість неситу!… Чуєш: я — багач, я — щасливий?! Я — приймак безродний!… А, лопніть ваші очі, зсуши ваше серце ненажерливість люта!

      Наталя. Ось годі, Василю, їх клясти; господь з ними! Вони — самі собі, ми — самі собі… Коли б усі були такі щасливі, як я тепер! (Схиляється до його головою і любо зазирає у вічі).

      Василь (весело). То що б було?

      Наталя. Що б було?… Ось би що було!… (Міцно обхоплює його шию руками і тулиться до його обличчя щокою).

      Василь (обійма її). Горличко моя! сизая моя!… Здається, якби саме зло вискарило на світ свої гострі зуби, щоб його пожерти, — ти б і його зупинила, і його заговорила! (Цілує її).

      Наталя (палко). Бо я люблю тебе, мій голубе!… Більше матері, себе… всього на світі люблю тебе!… Якби ти зміг заглянути у моє серце та подивитися, що в йому коїться, як я побачу тебе… Щастя моє! і доле моя! Я тобі всього того не вимовлю словами… не зумію, не зможу… Я, здається, здурію від щастя!

      Маруся (за кущами). Кахи! кахи!

      Василь (обнімаючи Наталю). Зірочко моя! ясная моя! Ти кажеш: щаслива зо мною?… А я — тільки тоді і світ бачу, як з тобою зустрінуся… Все мені немиле, все мені обридле; все не так робиться, як треба; немає правди на світі! Люди, неначе ті собаки, одне з одним гризеться, кожне кожному добра ані крихти не жадає… А найгірше ті заможні: не могли — світ би увесь зажерли!… От тут вони у мене сидять! у самі печінки уросли-уїлися!

      Маруся (з-за кущів). Кахи! кахи!… Та ка-а-хи! (Вибіга і гукає). Наталко! Василю! Ідуть! Усі ідуть; і твоя мати іде!

      Чується гам, сварка.

      Наталя (схопившись). І нанесе їх лиха година!… Ходімо далі, Василю.

      Василь. Чого? Хай собі ідуть — не з’їдять же!

      ВИХІД VII

      Шкандибиха, Лимериха і Карпо увіходять, за ними дівчата.

      Шкандибиха (до сина). Ти подумай-таки своєю дурною головою! на цілий день піти! Кинути домівку, худобу… на кого? На наймитів, що за ними і очей не спускай — дивись? На мене, стару, що ледве ноги волочу?… І куди знявся? куди пішов? — Старців напувати!

      Карпо. СКАЧАТЬ