Де зерно, там і полова. Марко Кропивницький
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Де зерно, там і полова - Марко Кропивницький страница 5

СКАЧАТЬ Но однако ж… Впротчем, я нісколько не охотен вам больщ возражать, потому што нема тут такого третього, котрий би обсудив: хто з нас больш не при своїм умі-розумі!

      Старшина. Слухайте мене! Я вам по настоящій совісті скажу, що з мужиком ніколи не слід у патьоки заходити. От я вже четвертий рік за старшину, ну ні-которої, щоб образованость яка, нікоторої прибавки!..

      Роман. Це ви вже обидва починаєте воду товкти! (Хоче йти).

      Старшина (лапа його за рукав). Не любите правди? Постривайте-бо! Знаєте ви казку про «стрижене та голене»? Отак же і наш мужик: кіл йому на голові тешіть, а він таки своєї гнутиме! Як і «сбдухи праведні» виходитимуть з нього…

      Роман. Які «сбдухи»?

      Старшино. А як же? Як чоловік помира, то з нього виходять сбдухи праведнії.

      Писар. Ви, Юхим Ничипорович, не понімаєте Романа Софроновича, ну тольки я їх постяг. Вони хварисействують, єй-богу, хварисействують! Побули б вони у моїй шкурі лібо в вашом положенії.

      Старшина. Борони, боже, усякого хрещеного і нехрещеного!

      Пилип. Та нужда навчить коржі з салом їсти.

      Свирид. Ого-го, ще й як їстимеш!

      Старшина. А може, це овсім не до вас річ? Знаєте примовку: мовчи, дуря, не з тобою гаварять?

      Писар. Всяке животне повинно знати свій хлів!

      Роман. Та й я те ж кажу. (Сміється).

      Писар. Ну што ви? Ех, ви вочєнь вумниє!

      Старшина. Мужикові дай волю, він зараз з тобою запанібрата або на груди сяде.

      Роман. Коли б же то теля та не забувало свого хліва?

      Писар. Ви же єто у какую ноту ударяєте?

      Старшина. Я ледве-ледве за три года набив руку.

      Пилип. Еге ж, аж набубнявіла?

      Старшина. Чу-чю!..

      Пилип (тихо). Ну-ну, не дуже. (Пішов, за ним Свирид).

      Старшина. Посадови кого другого на моє місце – здуріє!

      Роман. Не здуріє, а задуріє! Та як і не задуріти: з мужиків та зразу в пани вскочити?

      Старшина. Як? Тадже ондечки, як була у нас нападенія…

      Роман. На кого?

      Писар. Юхим Ничипорович неправильно виражають! Вони кажуть про епідемію!

      Старшина. А як ящур напав худобу? А чума?..

      Роман. Куди це ви розмову заламуєте?

      Старшина. То-то ж бо й є! Скотину велено вбивать, а громада почина бунтувать! Отут і впорядкуй! Старшина, кажуть, з чумного вола обдер шкуру і продав; а ми своїх з шкурами будемо закопувати?

      Роман. А нащо ж ви з свого вола шкуру здерли?

      Старшина. Нащо?.. Ну та вже… І знов скажу ще й так: чума чумою, ящур ящуром, а як об самуварях? Як понаїздять: справник, становий, дохтур… «Подай самуваря!» А іноді: «Подай сахарю-чаю!» Десятник, хіба він що зугарен? Звели йому самуваря зогріти, він і наллє туди води, куди слід вугілля вкинути. Єй-богу, правда!

      Роман. СКАЧАТЬ