Енеїда. Іван Петрович Котляревський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ

      "Панове, знаєте, трояне

      І всі хрещенії миряне,

      Що мій отець бував Анхіз,

      Його сивуха запалила

      І живота укоротила,

      І він, як муха в зиму, зслиз.

      Зробити поминки я хочу,

      Поставити обід старцям —

      І завтра ж — далі не одстрочу.

      Скажіте: як здається вам?"

      Сього троянці і бажали,

      І всі у голос закричали:

      "Енею, боже, поможи;

      Коли же хочеш, пане, знати,

      І сами будем помагати,

      Бо ми тобі не вороги".

      І зараз миттю всі пустились

      Горілку, м'ясо куповать,

      Хліб, бублики, книши вродились,

      Пішли посуди добувать;

      І коливо з куті зробили,

      Сити із меду наситили,

      Договорили і попа;

      Хазяїнів своїх ззивали,

      Старців по улицям шукали,

      Пішла на дзвін дякам копа.

      На другий день раненько встали,

      Огонь на дворі розвели

      І м'яса в казанки наклали,

      Варили страву і пекли.

      П'ять казанів стояло юшки,

      А в чотирьох були галушки,

      Борщу трохи було не з шість;

      Баранів тьма була варених,

      Курей, гусей, качок печених,

      Досита щоб було всім їсть.

      Цебри сивушки там стояли

      І браги повнії діжки;

      Всю страву в вагани вливали

      І роздавали всім ложки.

      Як проспівали "со святими",

      Еней обливсь слізьми гіркими,

      І принялися всі трепать;

      Наїлися й нахлистались,

      Що деякі аж повалялись,

      Тогді і годі поминать.

      Еней і сам зо старшиною

      Анхіза добре поминав;

      Не здрів нічого пред собою,

      А ще з-за столу не вставав;

      А далі трошки проходився,

      Прочумався, протверезився,

      Пішов к народу, хоть поблід.

      З кишені вийнявши півкіпки,

      Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,

      Щоб тямили його обід.

      Енея заболіли ноги,

      Не чув ні рук, ні голови;

      Напали з хмелю перелоги,

      Опухли очи, як в сови,

      І ввесь обдувся, як барило,

      Було на світі все немило,

      Мисліте по землі писав.

      З нудьги охляв і ізнемігся,

      В одежі ліг і не роздігся,

      Під лавкою до світа спав.

      Прокинувшися, ввесь трусився,

      За серце ссало, мов глисти;

      Перевертався і нудився,

      Не здужав голови звести,

      Поки не випив півквартівки

      З імбером пінної горілки

      І кухля сирівцю не втер.

      З-під лавки виліз і струхнувся,

      Закашляв, чхнув і стрепенувся:

      "Давайте, — крикнув, — пить тепер".

      Зібравшися, всі панетята

      Ізнов кружати начали,

      Пили, як брагу поросята,

      Горілку так вони тягли;

      Тягли тут пінненьку троянці,

      Не вомпили сіціліанці,

      Черкали добре назахват.

      Хто СКАЧАТЬ