Енеїда. Іван Петрович Котляревський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хто зо мною вийде битись,

      Покуштовати стусанів?

      Мазкою хоче хто умитись?

      Кому не жаль своїх зубів?

      А нуте, нуте, йдіте швидше

      Сюди на кулаки лиш ближче!

      Я бебехів вам надсаджу;

      На очі вставлю окуляри,

      Сюди, поганці-бакаляри!

      Я всякому лоб розміжжу. —

      Дарес довгенько дожидався,

      Мовчали всі, ніхто не йшов;

      З ним всякий битися боявся,

      Собою страху всім задав. —

      Так ви, бачу, всі легкодухи,

      Передо мною так, як мухи,

      І пудофети наголо".

      Дарес тут дуже насміхався,

      Собою чванивсь, величався,

      Аж слухать сором всім було.

      Абсест троянець був сердитий,

      Згадав Ентелла-козака,

      Зробився мов несамовитий,

      Чимдуж дав відтіль дропака.

      Ентелла скрізь пішов шукати,

      Щоб все, що бачив, розказати

      І щоб Дареса підцьковать.

      Ентелл був тяжко смілий, дужий,

      Мужик плечистий і невклюжий,

      Тогді він, п'яний, вклався спать.

      Знайшли Ентелла-сіромаху,

      Що він під тином гарно спав;

      Сього сердешного тімаху

      Будити стали, щоб устав.

      Всі голосно над ним кричали,

      Ногами всилу розкачали.

      Очима він на них лупнув:

      "Чого ви? Що за вража мати,

      Зібрались не давати спати".

      Сказавши се, оп'ять заснув.

      "Та встань, будь ласкав, пане-свату!» —

      Абсест Ентеллові сказав,

      "Пійдіть лиш ви собі ік кату! —

      Ентелл на їх так закричав.

      А послі баче, що не шутка,

      Абсест сказав, яка погудка,

      Проворно скочивши, здригнувсь: —

      Хто, як, Дарес? Ну, стійте, наші!

      Зварю пану Даресу каші,

      Горілки дайте лиш нап'юсь".

      Примчали з казанок сивухи,

      Ентелл її разком дмухнув

      І од сієї він мокрухи

      Скрививсь, наморщивсь і зівнув,

      Сказав: "Тепер ходімо, братця,

      До хвастуна Дареса-ланця!

      Йому я ребра полічу,

      Зімну всього я на кабаку,

      На смерть зувічу, мов собаку,

      Як битися — я научу!"

      Прийшов Ентелл перед Дареса,

      Сказав йому на сміх: "Гай-гай!

      Ховайсь, проклята неотеса,

      Зарання відсіль утікай;

      Я роздавлю тебе, як жабу,

      Зітру, зімну, мороз як бабу,

      Що тут і зуби ти зітнеш.

      Тебе диявол не пізнає,

      З кістками чорт тебе злигає.

      Уже від мене не влизнеш".

      На землю шапку положивши,

      По локоть руки засукав

      І, цупко кулаки стуливши,

      Дареса битись визивав.

      Із серця скреготав зубами,

      Об землю тупотав ногами

      І на Дареса налізав.

      Дарес не рад своїй лихоті,

      Ентелл потяг не по охоті

      Дареса, щоб його він знав.

      В се врем'я в рай боги зібрались

      К СКАЧАТЬ