Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ буйна, арештантська весна – арештантська юнiсть. Пройшло мiцне лiто – мiцна мужнiсть.

      Прийшла старiсть – болото.

      В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.

      …Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.

      Пiсля службових годин Гордiєнко зудить Маркса, а Iванов носиться з новими планами.

      …А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне сонце.

      Коли обиватель проходить бiля комуни й чує вiдтiля бадьорий смiх, вiн на момент зупиняється, єхидно усмiхається й раптом зникає в темнiм заулку.

      А в комунi чути:

      – Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!

      Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i одвернувся до стiнки.

      Пiдiйшла Валентина:

      – Що з тобою?

      Пiдлетiла й Же:

      – Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?

      Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:

      – Друзi мої… винний… їй-богу, винний… Погода проклята… осiнь проклята…

      Же закричала:

      – Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!

      Бiжить комуна:

      – Що там таке?

      А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в «Комунiстi» оголосили кампанiю боротьби «з п’янством». Хотiв був розбити пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав… а тут, як нарочито, дощ дрiбний… та нудний.

      …На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi стояло: «Тов. Iванов, капiтан комуни, за…» (далi розвезено пальцем).

      А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всi вже зазнали солодкiсть чорної дошки.

      На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:

      – Агов!

      Звичайно, Мура виправляла:

      – Не агов, а альо.

      – …Агов! Слухайте, комуни всея федерацiї: капiтан Iванов потерпiв аварiю…

      Же перебиває:

      – Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?

      За вiкном дощ, а в манастирi:

      – Бов! Бов!

      VIII

      Комуна пережила й осiнь.

      Прийшла зима.

      …Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.

      …Уночi пiшов перший снiг – посивiли вулицi.

      …Здрастуйте, мої веселi снiжинки!

      …Здрастуй, моя юнiсть-метелице!

      Пружисте тiло, пружиста думка.

      Мороз.

      Хо-ро-ше.

      А в кiмнатi холоднувато. Комбiдками не напалиш, та й палива мало.

      Вiкна злегка помережало лiдяшками.

      За вiкном летять снiжинки, i ковзять першi сани. Весело бiжить селянський коник по пухкiй снiговiй дорозi.

      – Ей, братва, гайда розчищати снiг.

СКАЧАТЬ