Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не вб’єш. Потiм вiн розповiдає менi кiлька мисливських анекдотiв. Цi анекдоти я чув в сотий раз, але я їх вислухав i тепер з охотою. Зiдул завжди розповiдає їх як правду, i менi хочеться йому вiрити. Менi так хочеться вiрити, що я нарештi й вiрю.

      – Це ж така наївна брехня, i стiльки в нiй наївної дитячої правди,думаю я парадоксами.

      Нарештi пляшка моя порожня. До мене тиснеться Нелi, i я їй кидаю два шматочки м’яса. Вона з подякою дивиться на мене й лягає бiля моїх нiг.

      На дзвiницi дзвонар б’є одинадцять. Тодi бабуся вносить у кiмнату солому, i я лягаю на нiй. Завтра, ледве засiрiє, Зiдул пiдiйде до мене й скаже пiдводитись. Ми зберемо рушницi й помандруємо на озера. А сьогоднi я лежу на соломi, i мої мислi пливуть по хатцi моїх старосвiтських друзiв.

      – У чому справа? – думаю я. – Чому я з такою свiтлою радiстю їду сюди?

      Але вiдповiдi я не найду. В кутку вистукує цвiркун, десь на вулицi спiвають дiвчата – i все це як якась дитяча казка. Мислi мене в’ялiють, i я починаю засипати. I тодi приходить менi мисль, що мої старосвiтськi друзi просто туман фантастики, що вони зовсiм не живi люди, що це тiльки тiнi справжньої людини.

      – Цебто? – знову запитую себе. – Виходить, що мiй вiдпочинок – це не що iнше як порожнє й мертве мiсце в моєму коротенькому життi?

      Але й тепер я не найду вiдповiдi. Мислi менi зовсiм зiв’яли. Збоку шарудить солома – очевидно, кошеня блукає по хатi. Крiзь сон я бачу клаптик зоряного неба й лежачi силуети моїх старосвiтських друзiв…

      …Але на свiтанку я пiдводжуся бадьорий i веселий i з надiєю дивлюся на бабусю й Зiдула.

      – Ну, Нелi, сьогоднi пополюємо на славу, – кажу я iрландцi, i ми йдемо за дiдом. Нас випроваджає, як i завжди, наша мила бабуся. Тодi кричать пiвнi й стихають парубочi вигуки.

      Зiдхає пiвтемрява. Ми довго йдемо вуличками. Зiдул пахтить люлькою й мовчить. Нас обминають хатки, повiтки. Де-не-де знову жеврiють каганцi. Нарештi ми входимо в степ, i тодi перед нами блищить матове срiбло озер. Ми вже на лиманi. За кiлька хвилин я буду з Нелi рiзати човном тиху поверхню комишуватих вод.

      – А ранок добрий! – каже Зiдул. – Качки пiдуть iз сходу. Тодi десь розривається пострiл, i луна бiжить на озера. Ми прискорюємо крок. Свiжий вiтерець ласкає нашi обличчя. Нарештi пiд ногами забулькало. Мiй старосвiтський друг передає менi весло, кладе в човен солому, i за хвилину я на водi.

      Десь просвистiли чирята. Десь закричав кулик. Нелi тихо заверещала. Тодi я глибоко, на всi легенi, зiдхаю й починаю свою напiвфантастичну путь.

      БАРАКИ, ЩО ЗА МIСТОМ

      I

      Юхим пiдiйшов до паркана й прочитав такий плакат:

      Товаришi!

      Тероризуйте тил ворога. Бийте нiмчуру!

      Бийте гайдамаччину. Наше вiйсько недалеко.

      Хто не з нами, той проти нас.

      Пiдпiльний ревком

      Д’ех! Мать твою бог любив!

      I тут же Юхим подумав про Мазiя:

      – Так… Розумiю… Ну, держись, Мазiю! Посмотрим твою ухватку. Потiм заложив руки в кишенi i, посвистуючи, пiшов до СКАЧАТЬ