Не той став. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ робоча, другі казали, що вона гуляща, дуже любить крутитись з хлопцями та реготати.

      – Ой господи, яка вона пустотлива! Ще й змалку була така! – говорила одна молодиця. – Було перу сорочки в березі, а Соломія купається з дітьми та влове жабу, візьме в руку, підніме вгору та й ганяється за голими дітьми. А ті, голісінькі, тікають аж на вигін. Було в моїй клуні з хлопцями все горобці дере та через рів плигає, не сказати б хлопець.

      – А як було пасе коні вкупі з хлопцями, то сяде на коня та й ганяє на коні по полі, неначе парубіяка. Ніхто не сказав би, що то дівчина! Хлопець, та й годі! – говорила друга молодиця.

      – А як збереться улиця під моїм огородом, то тільки її й чути: регоче та співає, співає та дуріє! Тільки її й чути! – говорила одна стара бабуся.

      Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили.

      «Вже нехай Роман вибачить, а Соломії я не візьму до себе в хату за невістку, – думала Зінька, вертаючись додому. – Ох, шкода мені сина!»

      Зінька прийшла додому. Роман стояв у дворі, спершись на тин і втупивши очі в бездонне небо. Стара мати поралась в хаті, заходилась варити вечерю. А син все стояв на одному місці та дивився в далеч, неначе шукав поради в синього неба.

      «Ой, журиться мій Роман, журиться! – думала стара, виглядаючи в вікно. – І роботи з його нема, і все ходить та сумує, мов з-за угла прибитий. Шкода сина, шкода й себе! Соломія служила в батюшки і вибула рік. Піду ще до батюшки та розпитаю про неї. В кого вже допитатись правди, як не в його? Та треба йому розказати і про мій сон… Ох, який страшний сон!»

      – А що, сину! Чи думав ти? Чи надумався, чи, може, вже й передумав? – спитала Зінька солоденьким голосом в Романа, неначе хотіла піддобритись та підлеститись до сина.

      – Думав я, мамо, думав, але ніколи не передумаю. Або до Соломії буду слати старостів, як ви поблагословите, або ні до кого.

      Зінька важко зітхнула й голову похилила. Син так само засмутився.

      – Потривай ще трохи, сину! Ще буду в людей питати, – перегодя обізвалась мати.

      – Нема, мамо, чого й питати. Я знаю Соломію. Не думайте, мамо, що я людей не питав. Кажуть, що Соломія – дуже добра людина й роботяща.

      – Дай боже, сину, щоб була твоя правда. А все-таки потривай трохи. Це діло не можна робити похапцем. Більше ждав, а менше то вже підождеш, – сказала мати.

      «Треба йти в неділю до батюшки: нічого не поможеться; та й той сон мені а думки не виходить… Треба йти», – думала Зінька.

      В неділю по обіді Зінька прибралася в новішу одежу, наділа білу нову свиту, завертіла голову наміткою і пішла до батюшки. Вона увійшла в пекарню. Наймичка побігла й оповістила батюшці. Батюшка виглянув в пекарню. Вглядівши бабу Зіньку, батюшка покликав її в покої. Зінька увійшла в кімнату, сказала «добридень» і поцілувала батюшку в руку.

      – Що скажеш, Зінько? – спитав у баби батюшка.

      – Прийшла, батюшечко, до вашої милості по ділу, – сказала Зінька.

      Зінька була висока й поставна, широка в плечах СКАЧАТЬ