Не той став. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

      Після жнив якось одного дня, вона почала приставати до сина.

      – А що, Романе! вже давненько я хотіла тебе оженити, а ти все стягаєшся та опинаєшся. Я вже стара стала: не здужаю робити. Треба мені помочі. Може б, ти цієї осені оженився, бо й ти вже підтоптався в парубках. Для всього є свій час, а твій час швидко мине, бо й ти вже немолодий! І я стара стала, може, й незабаром помру, то й не доведеться мені побачити твоєї жінки.

      Роман мовчав, втупивши очі в землю. Він був трохи соромливий, і йому стало ніяково.

      – Думай, сину, думай тепер, поки твоя голівонька не сива, поки час твій не минув, – обізвалась перегодя Зінька.

      – Я вже, мамо, надумався.

      – А до кого ж ти думаєш старостів засилати? – спитала Зінька, і в неї очі стали цікаві.

      – До Чечотової Соломії.

      – До Соломії? – аж крикнула мати.

      – Та до Соломії ж! – сказав син, не дивлячись матері в вічі.

      – Ох сину! засилай ти старостів до якої іншої.

      – Як не до неї, то й ні до кого, – сказав син і все дивився в вікно: він знав, що Соломія не припаде їй до вподоби.

      – Ой, подумай, сину, попереду, та гаразд подумай! Соломія – крутілка. Не хотілось би мені таку крутілку за невістку брати.

      – Чого ж вона, мамо, крутілка? Вона тільки проворна та жвава.

      – Ой сину! з тих крутілок не виходить добрих хазяйок, – сказала мати, і її голос став трохи смутний.

      – Коли ж я, мамо, і люблю її за те, що вона проворна. Хіба воно гарно, як дівчина сидить, як пень, а ходить, як сонна. Така й роботу робитиме, мов сонна.

      – Та воно, бач, так, але мені здається, що Соломія а таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться. Вона аж надто вже проворна: не ходе, а бігає та шугає, мов та птиця, не говоре, а лящить, верещить, аж одляски йдуть. Ох сину! думай та й добре думай, бо тому один час.

      Стара мати аж зітхнула, оббираючи картоплю. Журба імлою впала на сині Романові очі. Він підвів свої тихі очі, глянув на матір і вийшов з хати. Впав смуток і на материні очі. Вона перестала оббирати картоплю, підвела очі на образи і неначе в бога просила поради.

      «Ох, кого ж це він задумав брати? Кого він оце приведе в мою хату? Якусь дзиґу, якусь крутілку, голосну, як дзвін, крикуху, тарахкотілку. А я люблю спокій, щоб в хаті було тихо».

      Увійшла в хату Настуся і почала роздягатись. Вона глянула на матір; мати сиділа така задумана та смутна, що Настусі аж кинувся в вічі її смутний вид, насуплені брови, густі рядки зморшків на похиленому чолі.

      «Ой боже мій милий! – думала стара Зінька. – Багато невісток я маю, і всі вони як люде, а цей приведе в мою господу непосидящу, летючу невістку, неначе ту лісову птицю впустить в мою хату, що шугає по хаті, б’ється в вікна, аж шибки дзвенять. І вона житиме в моїй хаті до моєї жизності…»

      – А! цц! – промовила Зінька голосно, ще й цмакнула губами.

      «Як би мені бажалось, щоб мій Роман, сам тихий, як голуб, СКАЧАТЬ