Не той став. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Романе! а чого ти так довго забалакався з Coломією? – гукнув з гурту Денис Односуменко. – Мабуть, вже час додому. Я вже вертаюсь. Ходім разом.

      – Як ходім, то й ходім, бо вже пізня доба, – обізвався Роман. – Прощай, Соломіє!

      – Прощай, Романе! А чи будеш тепер частіше виходити до нас гуляти на улицю?

      – Хоч і щовечора, аби тільки ти виходила. А коли ти не вийдеш, то для мене й зорі не світитимуть. Прощай, Соломіє! Добраніч тобі!

      Роман пішов з Денисом через вигін. Чорна ніч вже вкрила землю. Вигін чорнів, неначе пооране поле, а небо на заході ще трохи жевріло і пролискувалось наскрізь, неначе за селом за горами десь дотлівала пожежа.

      Денис уже був немолодий парубок, такий, як Роман. Він одбував військову повинність, і його пустили на строк додому. Він вчився в школі разом з Романом і приятелював з ним ще змалку, хоч на вдачу був зовсім не схожий на Романа. Денис був жвавий, проворний; парубок з його вийшов крутий на вдачу, запеклий, непокірливий і неслухняний. Він не міг ні в кого вибути й півроку на службі, бо не любив покорятись; навіть не все слухав свого батька, а про матір і вухом не вів. Денис часто сміявся з Романа, що він слухає матері, усе ходить до церкви, співає й читає на криласі, не їсть скоромного в піст. Ще як вони обидва вчились в церковній школі, батюшка давав їм читати євангелію та усякі церковні книжки і потім велів розказувати про те, що вони прочитали. Роман зразу пристав душею до тих книжок, любив їх читати і докладно розказував потім у школі те, про що читав.

      Денис брав книжки од батюшки, з неохотою читав п’яте через десяте і не міг з тямком розказати те, що завдавав йому батюшка. До тих книжок не лежало в Дениса серце. Батюшка розгнівався на Дениса і перестав йому давати книжки.

      – А що, Романе? нависла тобі на очі Соломія… Восени будеш мене в бояри просити, – сказав Денис.

      – Може, й справді восени буду просити. Час би вже й мені оженитись. Вже довго я одтягався; вже й мати чепляється щоб я оженився, але якось мені ні одна дівчина ще й досі не впала в очі. А ця проворна Соломія аж голову мені заморочила.

      – І ти думаєш справляти таке бундючне весілля, на котрому гуляють та п’ють три або й чотири дні? – спитав Денис.

      – А хто його там думає! Якби на мене, я б його справляв тільки один день – в неділю. Як посватаю Соломію, то так і скажу Соломіїному батькові, щоб грали весілля тільки один день – в неділю, – сказав Роман.

      – Авжеж так! А то п’ють в неділю, п’ють в понеділок, в вівторок…

      – Та ще часом і в середу і в четвер. Та видумали якусь даровизну: надарують дві курки та гуску, а вип’ють шість або вісім відер горілки, – обізвався Роман.

      – Та виїдять діжку капусти та діжку солоних огірків, бо їм на похмілля хочеться кислого, – сказав Денис.

      – Та з’їдять хліба мішків зо три, та проп’ють карбованців тридцять або й сорок. В мене на весіллі нічого цього не буде. В понеділок скриють молоду, вип’ють по чарці та й додому! – сказав Роман.

СКАЧАТЬ