Під тихими вербами. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тодi вiн зрозумiв, що вiн нiкого й нiколи не кохав, що Левантина була йому тiльки сестрою – нещасливою й любленою сестрою… Тепер вiн знов стоїть у тiй же таки пасiцi, i перед його дiд Дорош, а вона, Гаїнка, його кохання, його дружина, його щастя, сидить i слухає.

      I стиха, чолом киваючи, оповiдає дiд:

      – А в лiсi живе полiсун. Ходить з великою пугою i ганяє вовкiв, бо вiн вовчий бог. Де вiйна, то вiн туди й турить їх на прокорм… Такий, як чоловiк, тiльки великий, як дерево… I вiд його тiнi немає; усе має тiнь, а вiн – нi… А в полi живе польовий – i то нечиста сила… А в очеретi над рiчкою очеретяник – вибiгає з очерету бiлим бараном i лякає людей… А в водi живе водяний – цей у зелений кушир уплутаний, пакостi чинить, греблi рве… А в болотi живе болотяник – такий замурзаний та вкаляний… Уночi затягає в болото чоловiка… вогником свiтить серед болота, а чоловiк думає, що там люди, iде туди, а воно все далi, далi… аж поки заведе в таку ковбаню, що й загрузне бiдолашний чоловiк… А в скелi живе змiй. I це нечиста сила. Сiм год живе гадиною, другi сiм год – полозом (така велика та страшна змiюка), а третi сiм год живе змiєм iз крилами, такi великi, як у вiтряку… I тiльки трохи махне крилами – схопиться вихор i закрутить по шляху, i як стрiне чоловiка, то пiдвiє i вхопить, i кине, й скалiчить навiки. А як дуже махне крилами та вилетить iз скель, то зареве буря, i ламаються дерева, i розвалюються хати…

      – Ой, страшно!.. Боже!..

      – I в хмарах є нечистий, – збирає хмари маленькими шматками i зносить їх докупи, аж поки збереться велика хмара… А як буває в нечистої сили весiлля, дак вiн тодi збирає багато снiгу й сипле, й крутить їм, – того й завiрюха.

      – Бач, чого воно буває! А я й не знала!..

      – А ще нечистий лiтає змiєм-перелесником. Як побачиш на дорозi стрiчку або поясок – нiколи не бери. Одна жiнка знайшла та й заховала в скриню. А то був змiй-перелесник; вилiз та до неї вночi… З того часу став лiтати до неї i жити як чоловiк iз жiнкою, а вона зсохла, змарнiла i вмерла… А скарбу, як хто закопає, береже скарбник: не попустить нiкому заняти… А дома живе домовик…

      – Що людей увi снi давить?

      – Еге, давить, як гнiвається… А щоб не гнiвався, треба становити йому окрiп – п'є… А то як розгнiвається, то й спалить…

      – I, господи! – аж плеснула руками Гаїнка. – I скрiзь, де не ступнеш, ота нечиста сила: i в водi, i в землi, i в лiсi, i в очеретi, i в бузинi, i в руїнах, i в скелi, i в хмарi – скрiзь, скрiзь, скрiзь! I все на шкоду людям! I нащо бог пустив її на свiт? Адже з неї нема добра, сама шкода?

      – Нема… Трошки є… Щодня, як сонце сходить, дак вони, куцаки, викочують його. А воно горить, а воно їх пече!.. Щодня тисяча їх там робить, а мало який живий зостається.

      – Де ж вони знову набираються?

      – Який живий зостанеться, то той купається, а купаючись, бризкає позад себе, поки набризкає тисячу крапель, – i з кожної краплi зараз народжується гаспид.

      – Боже! То це кожен щодня народить їх аж тисячу! Дак це ж скоро за їми й ступити не можна буде!

      – А ти ж думала СКАЧАТЬ