Олив'яний перстень. Степан Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він би до ночі тут гомонів, — промовила Бондариха.

      — Це наш студент кутянський, — додав Василь. — «Я, — каже, — всякому студентові докажу». Та ви ще узнаєте його добре, він такий, ще не раз прийде. Ще, мо, й набридне.

      … Вечоріло.

      — Ну, діти, тепер додому!

      VII

      — А ось і наша хата!

      В темряві вирізались контури похиленої хати з низенькою стріхою. Увійшли в двір. Попростягались на моріжку. В хаті світла не світили. З дверей вийшла Настя з рядном, на порозі стала.

      — Василю, візьми рядно та розстели під грушею — вечеряти будемо надворі.

      Кость схопивсь вперед Василя — і втому забув. Взяв із рук у Насті рядно:

      — Насте, ти не сердишся, що ми прийшли до вас? — тихо питає. Настя виступила за поріг, стала в тінь, поважно, як гостинна господиня:

      — Ні, я дуже рада. — І далі, подумавши: — Знаєш, мені сьогодні все здавалося, що хтось прийде. Все чогось поглядаю на шлях, все поглядаю…

      — А ми вчора вночі бачили на небі твою косу, — не втерпів Кость, щоб зразу не похвалитись.

      — Як же це? — зацікавилась, аж у темряві зашарілась Настя, мимохіть одкинула за плече товсту, як праник, косу.

      — Кость! — гукають з гурту. Кость злякано кидає нашвидку Насті:

      — Хай розкажу після! — Хотів бігти, знову на хвилинку спинився, пригнувся, стиха:

      — А потім ти мені приснилася… Далі повернувся:

      — Іду! — І вистрибом через колодку.

      — Го-го-го!

      Замість скатерті — на моріжку рядно, миска, дерев’яні ложки. Крізь віти груші де-не-де просвічує тоненький ретязьок місяця, кладуться мережані на рядно тіні од віття. Сідають круг миски, шумко, весело.

      — Вітя, де ти там? Вечеряти!

      Вітя, що гайнув уже скрізь по двору, до всього приглядаючись, виходить із-за хати, з садка, стиха:

      — Що то у вас під хатою?

      — Де?

      — Та отам у садку: якісь пірамідки чи пам’ятники… Василь зареготав.

      — Та то ж наша пасіка!. То вулики стоять.

      … Вечеряють.

      … Кругом у селі тихо. Тільки в дворі у вдови Бондарихи гомінка вечеря: вигуки, сміх — на все село…

      Гості у Бондарихи з Києва.

      По вечері пішли спать у клуню, на сіно. Мати казала — «в хаті буде краще», — так ні! в клуню. Кость перед сном:

      — Ну, хлопці, завтра ж у поле!

      — Гляди ж, гляди, Василю, побуди нас завтра! Василь тільки осміхнувся.

      — Добре.

      Вітя захріп одразу. Не пройшло й хвилини, ще всі гомоніли, аж він схопився, замахав руками.

      — Що таке, Вітю? Вкусило щось? Вітя пролупався, протер очі, сплюнув:

      — Приверзлося, що опали бджоли. Сміх.

      То всі сміялись, гомоніли, а то одразу стало тихо. Тільки носами висвистують.

      VIII

      Як завжди, перший прокинувся Кость. Глянув туди, де спав СКАЧАТЬ