Повість про санаторійну зону. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли падали легкі тіні, з дального поселку до гори підвівся важкий гул: полудневий шабаш. Це було перед другою лежанкою.

      Хлоня подивився задумано в гущавину дерев і сказав, звертаючись до метранпажа:

      — Чуєте, як гудить? Як вам? Подобається?

      Анарх чомусь подумав, що Карно нічого не скаже, а миршавий дідок і зараз буде фольконіти гнилими зубами. Тому він і одвернувся до веранди.

      Дідок і справді щось сказав. І те, що він сказав, було, як і завжди, безглузде. Анарх не втерпів і підвівся. Він подивився навкруги себе: нікого з медичного персоналу не було. Тільки сестра Катря маячила під яблунею з одуванчиком у руці.

      Стояла гаряча тиша. Навіть одуванчик, коли сестра Катря дмухнула на нього, спалахнув, як фейєрверк, і розтанув у просторах білим димком.

      Анарх пішов повз койок, що на них лежали хворі. Недалеко він почув розмову. Один із хворих натхненно розповідав про барикади під Києвом, про божевільного Муравйова, про арсенал.

      За асоціацією — божевільний Муравйов — він подумав про розстріли й тут же, зиркнувши на оповідача, раптом згадав, що ординатор наказав сестрі поповнити про його анамнез. І це неприємно вразило й зіпсувало й без того поганий настрій. «Для чого анамнез?». І йому раптом прийшло в голову, що анамнез — причіпка: просто треба комусь поповнити його біографію.

      Словом, сьогодні він знову відчув тривогу.

      До анарха підсунула койку Унікум. Праворуч лежала Майя, ближче — метранпаж.

      — Чому я з вами так мало говорю? — спитала Унікум, звертаючись до анарха.

      Хтось пирхнув: цю солом’яну вдовушку, безперечно, мучить еротоманія. Вона буквально й остаточно нікому не дає покою.

      — Знаєте, краще було б, коли б ви до мене не приставали!

      — Що? — скрикнула Унікум.

      Хтось ще раз пирхнув.

      Тоді Унікум, щоб вийти з ніякового становища, підвелась і погладила своєю рукою загорілі анархові груди. Потім нахилила голову на бік, на дикий малинник: мовляв, ходім! І раптом одвернулась.

      — От іще нелюдимий!

      — І справді: якийсь Мендель в окулярах, — сказала Майя, втручаючись у розмову, і кинула до анарха: — Чого ж ви? Сама ж кличе, ну, і йшов би!

      — Нікого я не кличу, — образилась Унікум. — Подумаєш, яка цяця! — і понесла свою койку до веранди.

      Майя випровадила її іронічним поглядом, потім розставила руки й затопила яблуневий глуш:

      — О-о-о!

      — Так кричить санаторійний дурень! — подав із дальньої койки психопат.

      — Коли хочете знати, так кричить життя! — кинула в бік Майя.

      Психопат усміхнувся: «Життя?». Він ніколи цьому не повірить. Дідок правий: у неї, безперечно, хворий огник в очах.

      «О» пішло в глуш, у бур’яни й там поринуло, щоб більше не вернутися. Але «о» стривожило медичний персонал. Прибігла сестра й одразу ж накинулась:

      — Не можна так, Майо, — сказала вона. — Що ви робите? Я ординаторові скажу!

      Майя СКАЧАТЬ