Повість про санаторійну зону. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ погляд, схопила його погляд і обидва перевела до тонкої сорочки на свої тугі грудні яблука.

      — Не тре-ба? — протягнула Майя, і, зиркнувши на веранду, раптово скинулась: — Савонаролочко! Він і досі тут?

      Атож! І справді біля клумби з клунком метранпаж. Сьогодні зранку він прийшов у санаторій і рішуче заявив, що не піде відціля. Це було трохи комічно, але й трохи трагікомічно, як дехто казав.

      Метранпаж заявив, що він хоче оселитись на санаторійній зоні. Він має від свого виробництва відпустку, та він не має можливості подихати свіжим повітрям. А через те, що в державних санаторіях завше забрано всі безплатні місця і — між нами кажучи (на це «між нами кажучи» метранпаж зробив декілька наголосів) — не тими, кому слід забирати, — він революційним шляхом хоче виправити деякі дрібненькі хиби «нашого» апарату.

      Дзвонили до губздраву. Не було начальника: буде ввечері. Метранпаж чекав.

      — Коли хочеш — це мені подобається, — сказала Майя, — бо це справжня упертість.

      — Упертість — то так, але подивіться на анарха, — говорила на дальній койці Унікум. — Це ж цілі океани іронії, цілі таємниці анархістської мудрості. Як же: республіка покинула метранпажів!

      Унікум і тепер ніхто не відповідав.

      Падало сонце. Нечутно гриміло за рікою нагартованим за день жовтожаром. Ухнув сич…

      Анарх раптом згадав тихий негарний смішок. Він подивився на Майю й коротко кинув:

      — От!

      — Що от? — суворо, міняючи тон, спитала та. — Особливого нічого не бачу.

      Вона розуміє, куди закидає він, і вона цинічно заявляє, що її не тільки радує, але й злить метранпажева впертість. Майя добре знає життя й знає таких плебеїв, котрі тільки-но й корисні, що своєю товстозадою під боком. Ця ж, остання, продає на бульварі бублики (мухи загадили) або гнилі вишні: на фунт півфунта хвостиків — і плює на все і вся.

      — Але це ж ти про дружину? — вставив анарх.

      — Знаємо! — грубо кинула Майя. — Знаємо, що таке вплив оточення!

      Він не сперечався, він навіть був незадоволений, що, не стримавши себе, необережно кинув це «от». Він знав: спогади про цю невеличку сутичку з Майєю будуть тримати його в поганому настрої декілька днів… І, власне, навіщо це робити? Коли він незадоволений з санаторійної публіки і вважає, що їй не місце тут, коли він так уже симпатизує опозиції, то, по-перше, чому анарх тут живе? По-друге, і сам він недалеко одійшов від Унікум, припустимо.

      — Нє! Зрозумійте, — говорила десь Унікум. — При чому тут ми?

      — Е, на злодію шапка горить, — викрикнув хтось. — Плебеї все розуміють. Пора б на викиньштейн! Пора б дати місця метранпажам.

      — Махаївщина! — і Унікум удавано позіхнула.

      Перекидались фразами, мов фліртували: гостро. Анарх подивився на клумбу: до метранпажа підійшла сестра.

      Тоді заворушилася зона. Кожне навіть нікчемне явище зустрічали тут із хвилюванням, із сваркою. Хтось сказав, що метранпажа беруть у санаторій, і полетіла чутка по койках.

      Одна СКАЧАТЬ