Хіба ревуть воли, як ясла повні. Панас Мирный

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сину!. Чоловiковi туди не досягнути... То боже дiло, то вiн i знає...

      — Ай бог там?..

      — Там, сину...

      — А що то за бог, бабусю?

      — Бог?.. Бог — батько. Вiн усе держить на свiтi: усяку комашину, усяку скотину й усяку людину... Вiн за всiм ходить, до всього додивляється, од злого береже... Ото, як побачить, що сатана вмiшується в його святе дiло — почина свiтом каламутити, — то й шле святого Iлiю на вогнянiй колiсницi вбити сатану... Ото як Iлiя котить, то грiм гримить; а як стрiльне вогняною стрiлою — то блискавка заблище... Отакий-то бог! Вiн страшний задля злого, а для доброго — й вiн добрий. Бог-батько... на свiтi нас держить i хлiбом годує. Загадається Чiпка. I встає перед його очима розгнiваний бог, обгорнувшись чорними хмарами... i гукає на Iлiю — карати злого!.. Котить Iлiя — небо й земля двигтять, як од вiтру перина, од його бiгу... Ось шкваркнуло... вогняна стрiла розпанахує небо... Страх обiймає Чiпку! Надворi зовсiм темно; мiсяця не видно; бiлiв, миготить Чумацький Шлях через небо; блищать, миготять зорi... Тулиться Чiпка до баби та стиха шепче: «Я, бабусю, буду добрий... я злого не робитиму, то й бог мене не поб’є... А отих дiтей, що мене били та проганяли — тих бог поб’є, бо вони злi!.. я буду добрий, бабусю...»

      Замовк Чiпка — дух притаїв: думає про Iлiю страшного, про бога доброго... Трохи згодом питає баби:

      — Ви казали, бабусю, що бог нас хлiбом годує?

      — Вiн, дитино, — вiн нас годує...

      — А чого ж мама хлiб заробляє, — ось досi з роботи нема. — Каже, якби не робила, то нiчого б було i їсти?..

      — Дурний ти, хлопче! — каже баба. — Чоловiк на те й уродився, щоб робити, а не лежати. То тiльки, кажуть, спершу, поки ще люди в раю жили, то нiчого не робили, — як святi були... Там, кажуть, було всякої всячини — i їсти, й пити! От вони ходили собi та їли... А сатана й заздрив на їх щастя, — та давай пiдбивати, щоб согрiшили... Вони й переступили слово боже... Тодi ото господь вигнав їх з раю огняною рiзкою — й рай зачинив, i сказав робити самим на себе... Отож з того часу й почали люди робити. А то — нiчого не робили, — як святi були!

      — I навiщо тi люди согрiшили, бабо?.. От би тепер i мама дома була, не плакала б так часто... i хлiб би був: коли здумав, їв би!..

      — На те божа воля, моя дитино!..

      Недурно Чiпка жалкував про хлiб: вiн був у них, як розважений... Одними руками що заробиш? Тiльки що з голоду не мерли... Сказано — убожество! Раз була чудасiя з-за того хлiба.

      Мотря була на полi. Оришцi треба на грядках полоти. Як на те Чiпка розвередувався: «їсти, та й їсти, бабо!» в одну шкуру: «їсти!» Взяла Оришка окраєць хлiба, одломила шматочок, дала йому, а останнiй положила на столi: «Не бери ж цього, — наказує Чiпцi, — бо он дивись: дивиться бозя! Прийде мати, спитає, — хто хлiб поїв? — То бозя вкаже пальцем, — мати й виб’є... Гляди ж, не бери!» Та й пiшла собi. — Сiв Чiпка серед хати; дивиться на образ — очей не спускає — їсть. З’їв той шматочок, що баба дала, — ще їсти хочеться! Хлiб на столi лежить, — кортить його. Гляне в куток — бозя дивиться! От став вiн крадькома до хлiба руку посилати, а на образ — все дивиться... Посилає руку, не спускає очей — здається йому, що й бозя глядить на його, — хоче посваритись пальцем... вiн i прийме руку назад... Оце приляже до столу головкою (забрався СКАЧАТЬ