Хіба ревуть воли, як ясла повні. Панас Мирный

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ горобенят не стало: валялися тiльки однi головки та тулубцi...

      — От тепер можна й герлигою, — каже Чiпка, взявши герлигу в руки. Грицько й собi за ним. Та зложили горобенят укупу й почали перiщити, як снопи молотили... Не зосталось горобенят i слiду: валялося тiльки одно м’ясо та кишечки, перебитi, перемiшанi з землею.

      — Ходiм ще драти, — каже Грицько: - там ще є.

      — Ходiм, — згоджується Чiпка.

      Та й побiгли до верб, один одного випереджаючи.

      — А куди ви? — пiдвiвши голову, питає дiд. — Пiдiть лишень овець позавертайте! Бачите, як порозходились... Щоб ще звiрюка не заняв...

      Дiд знову лiг. Скоро й заснув.

      Хлопцi побiгли...

      ...Швидко вони позавертали овець i, як кошенята, дралися по вербах, видираючи горобенят. Удвох надрали ще бiльше, нiж сам Грицько надрав. А далi поскручувавши голови, били герлигами... помiсили чисто на гамуз!

      Сонце дедалi все вище та вище пiдпливало. Перше ж так гарно сяло та грiло, а це вже стало пекти-палити, аж дiд прокинувся...

      — Ач, як угрiло! — обiзвався вiн, пiдсуваючи свиту пiд вербу, в холодок. — Ану, ще понюхаємо та заграємо... Хлопцi, видно, десь горобцiв деруть...

      Дiд понюхав.

      — А-а... та й добра ж! — промовив, чхнув — i полiз у торбу за сопiлкою.

      Вийняв сопiлку, послинив дiрочку, свиснув раз, удруге — i зачав «Вiвчарика». Гучно-гучно загула сопiлка на все поле, немов хто заспiвав жалiбно; аж ось замира, замира, — тiльки сопе... А це зразу, немов опiк хто, закричало, завищало — та й стихло... вдруге... втретє... i полився тяжкий плач... Сумно зробилося, важко... Отара посхиляла униз голови, немов слухала того плачу тяжкого... От знову сопiлка замовкла. Трохи перегодя тихий регiт крiзь сльози стиха веселив поле; далi — дужче... дужче... сльози сохли... регiт замирав... понiсся веселий, танцюристий козачок...

      — То дiд гра, — каже Чiпка. — Ходiм до його!

      — Ходiм. Побiгли.

      — А, мабуть, час, хлопцi, й овець напувати! — зустрiчає їх дiд.

      Хлопцi зiбрали ватагу, погнали до водопою. Тут з ними трохи халепи не сталося. Як гнали отару через луг, де не взявся сiрий вовк i потяг нишком ягнятко в дiброву... Отара схарапудилась, сипнула вбiк — аж Грицька повалила; Лиско майнув за вовком. Чiпка за Лиском. Вовк бачить, що непереливки, покинув ягнятко та драла в лiс... Чiпка з Лиском за ним. Дiд почув що Лиско гавка на вовка й собi надiйшов... Так де ж ти вовка в лiсi шукатимеш? Тiльки й того, що дiд похвалив Чiпку — за те, що не побоявся вовка, одбив ягнятко.

      Вернулися з водопою. Пообiдали сухий хлiб з сiллю; дiд знову лiг спати; хлопцi бiгали завертати овець; Чiпка розказував, який йому вовк здався: «здоровий, а легкодухий»; Грицько, не вважаючи на грiх, на баранi їздив, щоб тiльки дiд не бачив... Потiм того вони полуднали... Чiпка дiда про що-небудь розпитував; дiд розказував про всяку всячину, грав на сопiлцi... Так — аж поки сонце не повертало навзаходи. Тодi дiд завжди казав хлопцям: «Пора, хлопцi, додому вертати!»

      Хлопцi збирали овець в отару, гнали до села. Там, у царинi, стрiвали їх люди, й кожне своїх овець залучало додому. Порозпускавши овець, хлопцi вертали по домiвках, а дiд запирався в землянцi до СКАЧАТЬ