Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      Час минав поволі. Дорога була довга й одноманітна. Після легкого сніданку Катерина почала відчувати голод.

      – Панове, чи не пора нам перекусити?

      Зупинилися. Обоз не з’являвся. Ждати не хотілося. До того ж ніхто не знав, чи не збився він з дороги.

      – Поїдемо! – запропонував Потьомкін. – Має ж десь бути корчма… Там і підкріпимося.

      Справді, не минуло й півгодини, як кучер зупинив коней, показав пужалном убік від дороги. Там, у затишній місцині, неподалік від степового озера, темніла довга присадкувата будівля під солом’яним дахом. На подвір’ї, над колодязем, височів журавель, а біля воріт, на сосновій тичці метлявся чималий жмут сіна – знак, що тут можна підкріпитися, випити чарку, переночувати і, звичайно, погодувати коней.

      – Корчма!

      Однак саме тоді, коли кучер хотів потягти віжки «соб» і звернути до корчми, вдалині, над шляхом, знялася курява. Заблискотіли сонячні зайчики, – то від шибок ридвана відбивалося сонячне проміння.

      – Йосиф! Їй-богу, Йосиф! – вигукнув Безбородько, що мав гострий зір.

      – Вперед! – наказала Катерина.

      Всі миттю вскочили в ридван – і кучер погнав коней назустріч клубкові куряви, що швидко котився по шляху.

      Зустріч була щира, дружня. Сповнений вражень від подорожі, імператор був глибоко потішений тим, що Катерина власною персоною зустрічає його в цьому мальовничому українському степу. На такий подвиг з її боку він не сподівався і розцінив це як вияв крайньої зацікавленості петербурзького двору в австрійській участі у війні. Тому в розмові значно перевищив свої майбутні територіальні претензії, заявивши, що хотів би мати і Хотин у Буковині, і землі понад Дунаєм аж до впадіння його в Чорне море, і дещо відхопити від Венеції.

      На зауваження Безбородька, що його апетити непомірні, він, зрозумівши, що переборщив, примирливо відповів, зводячи на жарт:

      – Перепрошую, ваша величність, мій апетит не непомірний, а просто вовчий, але в прямому розумінні… Я голодний.

      – Я теж, – відповіла, сміючись, імператриця. – Однак наш обоз безнадійно відстав чи заблудився… Що ж робити?

      – Єдиний вихід – завернути до корчми, – сказав Потьомкін.

      – До корчми, до корчми! – погодилися всі.

      Корчма зустріла їх мовчанкою. Ні на подвір’ї, ні в хаті вони не знайшли жодної людини. А їсти хотілося все дужче, – сонце вже давно звернуло з обіду.

      – У мене в кофрі є шмат буженини, – сказав Йосиф, – однак немає жодного шматка хліба. А яка ж то їжа – буженина без хліба?

      – Боже, – вигукнула Катерина. – Що ж нам робити? Невже помирати з голоду?

      – Не звольте безпокоїтись, ваша величність, – сказав Безбородько. – Не може бути, щоб у корчмі, що зовсім несхожа на пустку, не було нічого їстівного. А давайте заглянемо до світлиці! – І він рішуче відчинив двері з кухні до великої кімнати, заставленої довгими столами та лавами. Сюди виходила СКАЧАТЬ