Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      – Та я тобі, служивий, не тільки цибулину, а й миску каші принесу, бо ніч довга – зголоднієш! – запевнив Безкровний.

      Він миттю розтанув у вечірніх сутінках, а за кілька хвилин повернувся з мискою каші, ложкою, скибкою хліба, цибулиною та кухлем горілки.

      – Пригощайся, служивий!

      Той помахав пальцем, п’яно заварнякав:

      – Е-е, браток, не підманиш! Я ж при службі! – і послав у рота ложку каші. – Ти хитрий, хохол, але й мене, браток, не об’єгориш! Я сам кого хочеш оковпачу!

      Безкровний тицьнув йому в руки кухля.

      – Та хто тебе, брате, хоче об’єгорити? Це ж подарунок цариці! Хіба не бачив?

      Той з зусиллям проковтнув кашу, поперхнувся.

      – Ет, чорт! Яка крута!

      – А ти промочи горло – враз піде! Як по маслу!

      Солдат задумався, завагався.

      – Та воно-то так! Але ж страшно – служба!

      – Чи й не служба – стерегти зв’язаного! Прив’яжеш його вірьовкою до пояса – та й нікуди він не дінеться!

      Солдат довго обдумував сказане чумаком, а потім, вирішивши, мабуть, що той має рацію, буркнув сам до себе:

      – Е, була не була! Де одна, там і друга! Бо, справді, суха ложка рота дере!

      Безкровний непомітно потиснув руку Івасеві, мовляв, жди мене, і поколивав до багаття.

      Вечір усе густішав і густішав – невдовзі настала глуха ніч.

      Івась прислухався – що вартовий?

      А вартовий таки запам’ятав пораду старого запорожця – кінець вірьовки, якою був зв’язаний заарештований, прив’язав собі до ременя і влігся поряд з ним. Спочатку він щось муркотів, кидався, а десь серед ночі заснув мертвим сном.

      І ось тоді Івась відчув, як чиясь рука помацала вірьовку і гострим ножем перерізала її, так що один кінець залишився біля солдата, а другий спав з Івасевих рук.

      Почувся шепіт Безкровного:

      – Тікай, Івасю! Знайди човен, перепливи Дніпро і жди нас за Крюковом, у Холодній Балці! А ми не завтра, то післязавтра будемо там! Жди, поки приїдемо!

      Івась тихо поповз до гаю, а потім, пересвідчившись, що ніхто за ним не женеться, повернув до Дніпра. Тут знайшов невеликий рибальський каюк і відштовхнувся від берега.

      2

      Першим помітив втечу Івася капрал Фількін і, недовго думаючи, затопив кулацюгою вартовому в пику.

      – Де арештант?

      Той довго бликав очима, спросоння не розуміючи, чого від нього хоче начальство.

      – Який арештант?

      Фількін показав на обривок мотузки, що теліпався біля солдатського ременя.

      – А то що?

      Вартовий враз усе зрозумів.

      – Утік, клятий!

      Фількін передражнив його:

      – Утік! Отож-бо, що втік! Це й дурневі ясно! А крізь стрій кого вестимуть за це – тебе чи мене? Га? А в Сибір кого потягнуть? Тебе, раба Божого! П’яницю нещасного! Ти ж напився вчора?

      – Їй-богу, не пив! Хіба я дурень на посту СКАЧАТЬ